Міністерство закордонних справ України

Київ 09:49

До роковин Голодомору

25 листопада 2017, 23:53

85 роковини Голодомору – дата трагічна, але й відповідальна

Схиляючи голову перед мільйонами жертв, у цій колонці буду більш прагматичним, ніж емоційним, й говоритиму передусім про наші завдання протягом цього комеморативного року, зокрема, у міжнародному плані.

Голодомор часто називають «найбільшою гуманітарною катастрофою, яка трапилася в мирний час». За масштабами жертв, дикістю й абсурдністю злочину він є співмірним із «воєнним» геноцидом – єврейським Голокостом.

Між Голокостом і Голодомором все-таки існує одна відмінність. Якщо перший міцно увійшов в історичну пам'ять і свідомість людства, став його глибокою травмою, то Голодомор залишився непоміченим у світі й великою мірою є таким і досі.

Сталінський режим докладав особливих зусиль для того, щоб знищити не тільки мільйони людей, але й пам'ять про свої злодіяння. Уже тоді він вправно використовував дезінформацію як потужну зброю.

Чи то Захід купився на радянську пропаганду, чи то його не занадто хвилювало, що відбувається в провінціях параноїдальної комуністичної імперії, але результат вийшов справді орвеллівський: геноцид, який протягом двох років відбувався у географічному центрі Європи, сама Європа так і не зауважила. Більше того, пам'ять про Голодомор протягом кількох поколінь була майже стерта і в суспільній свідомості самих українців і залишалася тільки в потаємних родинних переказах і спогадах.

Звідси й наш базовий обов’язок: відродити пам'ять про Голодомор, повернути його на належне місце в історії, в колективній свідомості, а особливо в совісті людства. Без цього і ми самі, і все людство залишатимемося морально ущербними, а крім того – не вакцинованими проти повторення геноциду.

Це завдання ми поволі почали виконувати з проголошенням незалежності України в 1991 році, а особливо активізували зусилля 10 років тому, коли відзначалися 75-і роковини трагедії. І вже тоді ми відчули, наскільки важко вмонтувати в уже «сформовану» світову історію проігноровані нею події сімдесятилітньої давності, навіть якщо йдеться про такий небачений злочин, як Голодомор.

Труднощі означають лиш одне: нам слід бути ще послідовніше й настирливіше, не комплексувати, не боятися здатися комусь занадто нав’язливими і не послаблювати натиску. Гадаю, приклад слід брати з Ізраїлю й світового єврейства. Вони з надзвичайною гідністю, але й наполегливістю постійно нагадували й нагадують світові про трагедію Голокосту, і світ зрештою навчився сприймати її як свою власну.

Нашим обов’язком є не тільки повернути пам'ять про факт Голодомору, а й осмислити його причини та наслідки, побачити його в історичному контексті та у зв’язку з іншими подіями радянської й не тільки радянської доби.

Ми маємо показати світові, що Голодомор це не фатальна випадковість, не наслідок неврожаю, не побічний ефект індустріалізації, не результат класової боротьби і навіть не диявольська забаганка маніяка Сталіна.

Класовий фактор, безперечно, також був присутній. Кремль хотів зламати запеклий опір українського села колективізації. Але для цього вистачило б «звичайних» репресій і депортацій до Сибіру так званих «куркулів», масове ж убивство штучним голодом мільйонів тих, хто власне й мав би працювати в колгоспах, класовими причинами пояснити важко.

Упевнений, що головна причина Голодомору не класова, а національна. Під час революції 1917 - 1920 український народ зробив спробу здобути незалежність, чим поставив під загрозу майбутнє радянської імперії. І хоча  Українська Народна Республіка була задушена російською Червоною армією, Кремль добре розумів, що небезпека масового селянського повстання й нового відділення України залишалася цілком реальною. Справжню причину й мету Голодомору з більшовицькою прямотою в 1934 році розкрив високопоставлений комуністичний функціонер Павло Постишев: «Ми знищили націоналістичну контрреволюцію протягом минулого року!», - заявив він.

Таким чином, масовий штучний голод став покаранням для України й української нації за спробу від’єднатись від Росії і водночас «превентивним заходом», щоб українці більше ніколи не мали сили на визвольну боротьбу.

Таке розуміння Голодомору чітко вписує його в логічний ряд багатьох інших злочинів, вчинених Росією проти України. Це й батуринська різанина 1708 року, й численні заборони української мови, й напад радянської Росії на УНР, і масові депортації та репресії, це знищення національної еліти, знекровлення України в Другій світовій війні і тотальна русифікація в пізньому СРСР.

Більше того, таке розуміння Голодомору встановлює прямий зв'язок минулого з нашим сьогоденням. До 2014 року, справедливо твердячи, що міжнародне визнання Голодомору необхідне й для того, щоб подібні жахи більше ніколи не змогли повторитися, ми, як і решта світу, все-таки були внутрішньо впевнені, що геноцид мільйонів людей, принаймні у сучасній Європі, уже неможливий. Агресія Росії проти України довела, що, на жаль, ми всі помилялися. Голодомор і нинішня окупація Росією Криму й частини Донбасу тепер постають як два прояви однієї й тієї ж імперської експансії, яку Росія століттями веде проти нашої країни, проти свободи, а, як правило, й проти здорового глузду. Виявляється також, що Голодомор аж ніяк не був «гуманітарною катастрофою мирного часу», бо це була найсправжнісінька війна з мільйонами жертв, от тільки в той час ще не було терміну «гібридна».

Розвиток цивілізації, падіння комуністичної ідеології, схоже, не вплинули на глибинну сутність російської імперії. Цілі у неї старі. Повна зневага до людського життя також лишається незмінною, про що свідчать 10 тисяч жертв в Україні. Враховуючи це, наївно було б думати, що з нами в ХХІ столітті не може трапитися те, що сталося з нашими попередниками в ХХ.

Міжнародне співтовариство має усвідомити, що визнання Голодомору як геноциду проти українського народу – це не просто данина минулому. Бо ситуація докорінно змінилася, а минуле несподівано проявилося в сьогоденні і загрожує стати майбутнім. Мабуть, це і є головний сигнал, який ми маємо в даний момент донести до цивілізованого світу.

Джерело:  |  НВ Автор: Клімнік Павло Анатолійович, Міністр закордонних справ України

Останні статті

Росія не розуміє жодної іншої мови | 26 грудня 2017, 16:31

Політика умиротворення Росії є хибною, застерігає український шеф-дипломат. Адже це нагадуватиме ситуацію з крокодилом, якого намагаються погодувати в останню чергу ті, хто сподівається, що його з’їдять останнім. 
Стаття | Джерело: Zeit | Автор: Клімнік Павло Анатолійович, Міністр закордонних справ України

Роковини Жовтня. Чому це трапилося саме з Росією? | 10 листопада 2017, 20:24

100-річчя Жовтневої революції заслуговує більшої уваги. Адже йдеться про величезний історично-цивілізаційний злам, який у наступне століття покалічив долі цілих країн
Стаття | Джерело: НВ | Автор: Клімнік Павло Анатолійович, Міністр закордонних справ України

Це була брутальна лоботомія нашої нації | 04 листопада 2017, 21:13

Стаття | Автор: Клімнік Павло Анатолійович, Міністр Закордонних справ України

Оновлення Європи. До 500-річчя Реформації | 31 жовтня 2017, 19:21

Реформація, безперечно, мала значний вплив і на долю нашого народу
Стаття | Джерело: НВ | Автор: Клімнік Павло Анатолійович, Міністр закордонних справ України

Стаття Павла Клімкіна у "Frankfurter Allgemeine Zeitung" | 31 серпня 2016, 22:28

До неформальної зустрічі міністрів закордонних справ ОБСЄ у Потсдамі газета "Франкфуртер альгемайне цайтунг" оприлюднила авторську статтю Павла Клімкіна, присвячену проблематиці діяльності та розвитку цієї організації. Пропонуємо вашій увазі українську версію статті:
Стаття | Джерело: Frankfurter Allgemeine Zeitung | Автор: Клімкін Павло Анатолійович, Міністр закордонних справ України

Міністр

МЗС в соціальних мережах

 

> Всі акаунти в соцмережах


 

 

 

 

10 facts on Russian military aggression against Ukraine

 

On Ukraine in English

 

Inform about your experience with Ukrainian consul

 

Let my people go

 

My Ukraine is project website

 

Top 5 Crimean news

 

Ukraine: Fight for Independence

 

Proof of Fakes