• A-
    A+
  • Людям із порушенням зору
  • Українською
  • English
  • Стара версія
Тимчасова окупація АР Крим та м. Севастополь
Опубліковано 09 червня 2021 року о 14:10

КРИМ

           

  • Історичний екскурс

Крим належить до регіонів з найдавнішою історією. Окремі археологічні знахідки вказують на його можливе заселення ще мільйон років тому. Писемні джерела висвітлюють історію півострова за останні три тисячі років.

У степах Криму (як і на більшій частині півдня України) послідовно мешкали кочові народи: кіммерійці (з 9 ст. до н.е.), скіфи (з 7 ст. до н.е., а з 3 ст. до н.е. як осілий народ), сармати (з 1 ст. н.е.) і алани (з 3 ст.), гуни та давні тюрки (з 4 ст.), хозари (з 7 ст.), угорці (9 ст.), печеніги (з 9 ст.), половці (з 11 ст.) монголи (с 13 ст.) та ногайці (з 16 ст.).

У Кримських горах на 8 ст. до н.е. сформувався перший автохтонний народ – таври. У 3 ст. н.е. тут осіли готи (а також частина алан), прийнявши християнство, але зберігши мову.

У 610 р. до н.е. виник Пантікапей – перше еллінське місто (і найдавніше досі існуюче у Східній Європі), сучасна Керч. Упродовж наступного століття такі міста з’явилися по всьому узбережжю півострова. В східному Криму ці міста у 480 р. до н.е. об’єдналися у Боспорське царство. Заснований між 528 р. до н.е. та початком 5 ст. до н.е. Херсонес зберіг республіканський лад.

У 110 – 46 рр. до н.е. Крим опинився у складі держави Мітрідата 6 Євпатора, а потім до 220-х рр. н.е. входив в орбіту впливу Римської імперії. На 534 р. Херсонес, південний берег та частина Керченського півострова увійшла до складу Візантійської імперії, а гото-аланське населення гір («країна Дорі») стало її союзником.

З 11 ст., із опануванням кримських степів половцями, почався процес асиміляції залишків місцевого населення, переважно тюркського, із новими господарями. Окремішності кримських половців сприяла географічна ізоляція півострова від інших великих кочовищ у Придніпров’ї. Монгольське вторгнення принесло спільноті кримських тюрків лише правлячу династію – нащадків Чингізхана (аналогічні процеси відбувалися по всій Євразії, зокрема на Русі). За пів століття іслам став для Кримського улусу Золотої Орди державною релігією, остаточно відділивши його населення від християнських та язичницьких сусідів. Так постало ядро нового етносу, пізніше названого кримськими татарами.

З 1260-х рр. більшу частину південного узбережжя Криму контролювали венеціанці та генуезці.

На рубежі 14 та 15 ст. Орда занепала. У горах кримське греко-гото-аланське населення утворило державу Феодоро. У 1441 р. кримські беї обрали правителем Хаджи Герая – так постав незалежний Кримський ханат. У 1475 р. генуезькі володіння та Феодоро були завойовані Османською імперією, а хан став підданим султана (зберігши суверенну владу всередині своєї держави).

Після цього інші народи півострова частково навернулися на іслам та перейняли від сусідів кримськотатарську мову і звичаї. Так нащадки феодоритів у горах та чимало переселенців з Європи та Кавказу на узбережжі увійшли до складу нового народу. Такий довгий шлях формування кримських татар зумовив виокремлення серед них щонайменше трьох великих субетносів: степових ногаїв, гірських і передгірних татів і південнобережних ялибойлю.

У 1771 р., після десятиліть воєн, Кримський ханат був окупований російською армією, на престол за кілька років зійшов останній хан Шагін Герай. У 1783 р. території ханату були анексовані Російською імперією. З 1802 р. там була утворена Таврійська губернія.

У 1917 р. в Криму паралельно відбувалися процеси демократизації, українізації та відродження кримськотатарської державності. У грудні Перший Курултай задекларував намір утворити Кримську народну республіку і сформував національний уряд. Однак у січні 1918 р. владу на півострові захопили більшовики, розгорнувши червоний терор. Спільними зусиллями українських військ Петра Болбочана, німецької армії та кримськотатарських повстанців у квітні радянський режим було повалено, а 29 квітня 1918 р. Чорноморський флот підніс українські прапори. До осені тривали перемовини про приєднання Криму до Української Держави. У 1919-1920 рр. півострів став ареною боротьби між Червоною та Білою арміями, з якої комуністи вийшли переможцями.

У 1921 р. в Криму була утворена автономія у складі Росії.

Під час Другої світової війни Крим з 1941 по 1944 р. перебував під німецькою окупацією. Після вигнання нацистів Москва безпідставно звинуватила у колабораціонізмі з гітлерівцями весь кримськотатарський народ, й починаючи з 18 травня 1944 р. депортувала понад 200 тис. осіб, включно із немовлятами, до Центральної Азії та інших внутрішніх території СРСР. Ця депортація обернулася геноцидом, бо протягом кількох перших років заслання загинуло 20-25% кримських татар. Тотального виселення також зазнали німці (1941 р.), італійці (1942 р.), болгари, вірмени і греки та іноземні піддані (1944 р.)

На місце депортованого корінного народу радянська влада почала масово переселяти до Криму лояльне до себе населення, переважно з Росії, що повністю змінило етнічну структуру півострова. Знищувалася й сама пам’ять про колишніх господарів цієї землі: понад 80% автохтонних кримськотатарських географічних назв були замінені на російсько-радянські новотвори.

Знаковим в історії Криму став також 1954 р., коли Москва вирішила передати його Україні, що відповідало здоровому глуздові й реальному станові речей. Росія не могла забезпечити нормального економічного життя на півострові, а практично все постачання здійснювалося з України. Саме цим пояснило своє рішення керівництво СРСР: «враховуючи спільність економіки, територіальну близькість і тісні господарські та культурні зв'язки між Кримською областю й Українською РСР».

Також слід наголосити, що процес входження Криму до складу України у 1954 р. був оформлений з дотриманням усіх правових вимог. Відповідні рішення послідовно ухвалили уряди та парламенти як СРСР, так і Росії та України, необхідні зміни були внесені і до конституцій республік.

Всупереч твердженням кремлівської  пропаганди, яка намагається нав’язати світовій громадськості фальшивий стереотип про «споконвічно російський» Крим, півострів перебував у складі Росії порівняно недовго. До Російської імперії Крим входив з 1783 р. по 1917 р. В цей же період під владу російських імператорів потрапили ще кілька європейських країн, які нині є повноправними членами ЄС та НАТО. В складі ж власне Росії (у вигляді РРФСР) Крим перебував лише з 1921 р. по 1954 р. (за виключенням періоду німецької окупації 1941-1944 рр.), тобто близько 30 років. Відповідно, міф про споконвічну так звану «російськість» Криму не витримує жодної критики.

Так само до початку 20 ст. етнічну більшість на півострові становили кримські татари. І лише після утисків, переслідувань та депортації корінного народу, росіяни здобули більшість на півострові.

Хоча звинувачення у масовій зраді були зняті з кримських татар ще у 1967 р., їм не дозволили повернутися на батьківщину. Масовим повернення стало можливим лише з 1989 р. Проте головну роль в прийнятті й облаштуванні кримськотатарських репатріантів узяла на себе вже незалежна Україна.

 

  • Хронологія окупації та спроби анексії Криму

20 лютого 2014 року – дата початку збройної агресії, коли були зафіксовані перші випадки протиправного перетину Збройними Силами РФ державного кордону України в районі Керченської протоки та використання нею своїх військових формувань, дислокованих у Криму, для блокування українських військових частин. Власне ця дата пізніше була зафіксована в українському законодавстві, а також фігурує на відомчій медалі Міноборони Росії «За повернення Криму».

23 лютого 2014 року – найбільший мітинг проросійських сил у Севастополі. З трибуни вперше пролунали заклики не визнавати українську владу, було «обрано» так званого «народного мера» Севастополя – російського бізнесмена Олексія Чалого. Цього ж дня відбувся мітинг у Москві із закликами до поділу України на три частини, направлення російських «добровольців» для проголошення «Малоросії» зі столицею в Харкові. Вранці цього дня в Севастополі, біля будівлі колишньої в'язниці, у якій 23 лютого 1918 року більшовиками було закатовано політичного та державного діяча, одного з організаторів першого Курултаю кримськотатарського народу, Голову Уряду Кримської Народної Республіки Номана Челебіджихана, відбувся траурний мітинг кримських татар на вшанування його пам’яті. На заході разом з кримськотатарськими національними прапорами майоріли державні прапори України. По його завершенню учасники вирушили в місто Сімферополь, де о 13.00 розпочався  15 тисячний мітинг  в пам’ять про Н.Челебіджіхана  та проти проросійського сепаратизму.

24 лютого 2014 року – кораблі ВМФ РФ, які здійснювали охорону морської акваторії в районі проведення Сочинської олімпіади, прийняли на борт в Новоросійську підрозділи російських військовослужбовців, які були використані для захоплення адміністративних будівель та блокування українських військових частин на території АРК та Севастополя, бойову техніку та взяли курс на Севастополь.

26 лютого 2014 року – мітинги під Верховною Радою Автономної Республіки Крим: один – проросійських організацій з вимогою автономії у складі Росії (близько 2 тисяч учасників), інший – на захист територіальної цілісності України, скликаний за рішенням Меджлісу кримськотатарського народу, у якому прийняли участь близько 12-15 тисяч осіб, переважно   кримських татар та етнічних українців. Вдалося запобігти проведенню сесії Верховної Ради АРК, на якій за задумом російської сторони мало бути оголошено про від’єднання від України.

27 лютого 2014 року – російські військові без розпізнавальних знаків захопили будинки Верховної Ради АРК та уряду АРК у Сімферополі.

27 лютого 2014 року – Верховна Рада АРК під дулами автоматів російських військовослужбовців з 31-ї десантно-штурмової бригади ЗС РФ «проголосувала» за проведення так званого «референдуму про статус Криму», призначила представника партії «Русское единство» Сергія Аксьонова головою уряду Криму.

Підрозділи ЗС РФ блокують українські військові частини й об’єкти на півострові. В ніч з 27 на 28 лютого були заблоковані аеропорти Сімферополь і Бельбек, сухопутні в’їзди до Криму з Херсонської області. Цього ж дня відбулася перевірка боєготовності військ Південного військового округу РФ, в якій було задіяно до 150 тисяч особового складу, 90 літаків, 120 вертольотів і 880 танків.

1 березня 2014 року – Президент РФ В.Путін направив до Ради Федерації Федеральних Зборів РФ пропозицію про введення в Україну російських військ «для усунення загроз життю громадян Російської Федерації, співвітчизників, особового складу військового контингенту збройних сил Російської Федерації, який дислокується <…> на території України». Рада Федерації одноголосно підтримала пропозицію. Цього ж дня російські ударні підрозділи розгорнулися у Ростовській, Воронезькій, Курській, Білгородській, Брянській областях. На Поліському, Слобожанському, Донецькому та Кримському оперативних напрямах було створено ударне угруповання, яке перебувало в повній бойовій готовності до вторгнення в Україну до кінця травня 2014 року.

Початок березня 2014 року – російські окупаційні підрозділи вимкнули трансляцію українського телебачення.

16 березня 2014 року – відбувся т. зв. референдум про статус Криму, який суперечив Конституції України й основоположним нормам міжнародного права та не був визнаний міжнародною спільнотою. Зрежисований Росією захід на рішення Меджлісу кримськотатарського народу повністю бойкотували кримські татари та проукраїнське населення півострова. 14 березня 2014 року Конституційний Суд України визнав неконституційною постанову Верховної Ради АР Крим, згідно з якою провели «референдум».

18 березня 2014 року – у Москві Президент РФ В.Путін, «голова Ради міністрів Республіки Крим» Сергій Аксьонов, «спікер Верховної Ради Республіки Крим» Володимир Константінов і «Голова Координаційної ради з організації управління по забезпеченню життєдіяльності Севастополя» Олексій Чалий підписали т. зв. «Договір про прийняття Республіки Крим до складу Росії».

21 березня 2014 року – Президент РФ В.Путін підписав указ про ратифікацію цього «договору».

25 березня 2014 року – захоплено останню військову частину, що тримала український прапор в Криму, – тральщик ВМС «Черкаси». Автономна Республіка Крим і Севастополь повністю окуповані ЗС РФ.


3. Наслідки окупації

  • 3.1 Порушення прав людини і демократичних свобод

Політичні переслідування

Незважаючи на зусилля міжнародної спільноти, ситуація у тимчасово окупованому Росією Криму продовжує невпинно погіршуватися за усіма напрямками, а особливо в сферах дотримання прав людини та міжнародного гуманітарного права.  

В окупованому Росією Криму вже стали нормою постійні утиски свободи слова шляхом впровадження кримінальної відповідальності за висловлювання в соціальних мережах, втручання у роботу медіа та правозахисних організацій, включаючи кримськотатарські організації, впровадження цензури, катування та жорстоке поводження, нелюдське ставлення, тяжкі умови утримання у в’язницях та безкарність російських правозахисних органів перед усіма цими злочинами.

Росія проводить систематичні переслідування правозахисників, журналістів та простих активістів. Сьогодні 8 громадянських журналістів опинилися за ґратами, а один із них перебуває під домашнім арештом. Їх імена: Сервер Мустафаєв, Тимур Ібрагімов, Ремзі Бекіров, Руслан Сулейманов, Осман Аріфмеметов, Рустем Шейхалієв, Амет Сулейманов.

 10 березня 2021 року акредитований журналіст Радіо Свобода Владислав Єсипенко був затриманий у Криму за сфабрикованими обвинуваченнями. Тільки через місяць після його арешту до справи були допущені незалежні адвокати. Під час судових слухань 6 квітня Єсипенко заявив про те, що його піддавали катуванням з боку російських правоохоронців з метою вибити з нього визнання своєї провини. Попри це,  суд проігнорував його свідчення та прийняв рішення продовжити строк його арешту до 18 грудня 2021 року. Йому загрожує до 18 років позбавлення волі.

Відповідно до даних правозахисних організацій 231 особи стали політичними в’язнями від початку окупації та переслідуються з політичних мотивів. 158 з них – представники кримськотатарського народу (враховуючи тих, хто вже звільнений).

На сьогоднішній день Росія продовжує незаконно утримувати понад 100 громадян України за політичними мотивами в окупованому Криму та на території РФ. Більшість із них – кримські татари (включаючи осіб, які не перебувають фізично за ґратами: підписка про невиїзд, домашній арешт).

Російська Федерація активно використовує своє антитерористичне законодавство та військові суди для незаконного засудження громадян України під приводом сфабрикованих обвинувачень в екстремізмі та тероризмі. Досудове слідство та судові процеси відбуваються з численними процедурними порушеннями та в умовах цілковитого ігнорування доказів про непричетність обвинувачуваних до інкримінованих діянь. Задокументовані також випадки недопуску до незаконно утримуваних громадян України незалежних адвокатів.

Серед кримських татар політичним переслідуванням піддаються цілі сім’ї. Серед таких прикладів - брати Теймур та Узеїр Абдуллаєви (засуджені до 17 та 12 років відповідно); рідні брати Сеітумер та Осман Сейтумерови, з їхнім рідним дядьком Рустемом Сейтмеметовим (перебувають під слідством); батько та син Енвер та Різа Омерови (12 січня 2021 року були засуджені до 18 та 13 років позбавлення волі відповідно), разом із родичем Рустемом Ісмаіловим (засуджений до 14 років) та інші.

Правозахисні організації повідомляють, що без батьківського піклування зростають майже 200 дітей незаконно утримуваних громадян України. Деякі з них ніколи в житті не бачили своїх батьків, бо народились вже після їх незаконних арештів. На тлі стресу та моральних страждань у 25 дітей розвинулись тяжкі медичні діагнози.

Окупаційною владою здійснюються переслідування за українську символіку. Найбільш резонансними такими справами є ув’язнення Володимира Балуха та Олега Приходька, які обидва були засуджені за свою проукраїнську позицію до 5 років позбавлення волі. У вересні 2019 року В.Балуха було звільнено. О.Приходько досі перебуває за гратами (з 10 жовтня 2019 року). З липня 2021 року його утримують у в’язниці для небезпечних злочинців – Владимирський централ.

В умовах пандемії COVID-19 становище політичних в’язнів є особливо вразливим, оскільки вони позбавлені у доступі до нормального медичного догляду.  РФ ігнорує скарги на серйозне погіршення стану здоров’я, заплющуючи очі на явні симптоми COVID-19. Російська влада не забезпечує необхідного лікування та застосовує нелюдські засоби ізоляції до затриманих, які страждають на COVID-19. За даними правозахисних організацій в’язнів, що захворіли на коронавірус або мають ознаки цього захворювання транспортують до пенітенціарних закладів та утримують у штрафних ізоляторах.

Правозахисники також повідомляють про суворі умови утримання в місцях позбавлення волі та відсутність медичної допомоги. Сьогодні відчайдушної уваги потребують літні в’язні Сервет Газієв та Джеміль Гафоров.

Сервет Газієв (61 р.) страждає на хронічний холецистит та гіпертонію. Джеміль Гафаров (59 р.) – інвалід ІІ групи, страждає на хронічне захворювання нирок. 10 червня одразу після судового засідання Сервет Газієв та Джеміль Гафаров були доставлені до лікарні через різке погіршення стану здоров’я. Сервет Газієв та Джеміль Гафаров є фігурантами «другої Сімферопольської групи у справі Хізб ут-Тахрір». Їх утримують в СІЗО з 27 березня 2019 року.

За відсутності контролю з боку правозахисних організацій адміністрації російських в’язниць продовжують здійснювати психологічний та фізичний тиск на затриманих (Валентин Вигівський, Теймур АбдуллаєвОлег Приходько та інші).

Незаконне переміщення захищених міжнародними конвенціями осіб з ТОТ АР Крим на територію РФ

Відповідно до російського законодавства, всі «терористичні справи» розглядаються в «Южном окружном военном суде» (м.Ростов-на-Дону). Ще на етапі судового слідства утримуваних осіб етапують для розгляду справ по суті в РФ, часто кримчан вже не повертають і вони перебувають там до моменту винесення вироку. Навіть якщо справа розглядалась в Криму, то після вступу вироків в силу, особливо, якщо мова йде про політичні справи, осіб етапують для відбування покарання в російські колонії. При цьому намагаються вивезти якомога далі. Наприклад: Олег Сенцов – Лабитнангі, Олексій Сизонович – Іркутськ (обидва звільнені 7 вересня 2019); Емір-Усеїн Куку, Руслан Зейтулаєв, брати Теймур та Узеїр Абдуллаєви – Салават, Республіка Башкортостан. Це робиться навмисно, аби розірвати зв’язки активістів із сім’ями, збільшити психологічний тиск як на утримуваних так і на членів їхніх сімей. Таке поводження з громадянами України – їхнє незаконне переміщення з Криму – є військовим злочином відповідно до норм міжнародного права.

Насильницькі зникнення

Росія не проводить ефективного розслідування випадків насильницьких зникнень та зниклих безвісти. Протягом 2014-2018 років в Криму жертвами насильницьких зникнень стали 44 особи. Шістьох з них було знайдено мертвими, доля 15 людей досі залишається невідомою.

Порушення права на освіту рідною мовою

Росія позбавляє етнічних українців та кримських татар права на освіту рідною мовою. Особливо яскравими є цифри падіння навчання українською мовою. З 2013 до 2019 рр. кількість учнів, які навчалися українською мовою, зменшилася у 54 рази – з 13 589 до 249, що складає 0,2% школярів. Дошкільна освіта українською мовою взагалі відсутня.

Кримськотатарською мовою зараз навчаються близько 6100 учнів з більше 200 тисяч, або лише 3,1% школярів.

Порушення права на освіту рідною мовою

Росія позбавляє етнічних українців та кримських татар права на освіту рідною мовою. Особливо яскравими є цифри падіння навчання українською мовою. З 2013 до 2019 рр. кількість учнів, які навчалися українською мовою, зменшилася у 54 рази – з 13 589 до 249, що складає 0,2% школярів. Дошкільна освіта українською мовою взагалі відсутня.

Кримськотатарською мовою зараз навчаються близько 6100 учнів з більше 200 тисяч, або лише 3,1% школярів.

Порушення свободи віросповідання

Росія проводить системну політику витіснення усіх релігійних громад, непідконтрольних Москві: Православної церкви України (ПЦУ), Свідків Єгови та мусульманських общин.

До окупації в 2014 році в Криму діяло 2083 релігійні організації. Лише близько 700 пережили переслідування та перереєстрацію відповідно до російського законодавства.

Найбільших переслідувань з релігійних організацій зазнає ПЦУ в Криму, що є елементом політики викорінення української ідентичності на тимчасово окупованих територіях та складовою політики витіснення незгодних із окупацією.

Ще до початку окупації, віряни на той час УПЦ КП складали на півострові релігійну меншину: кількість общин Київського патріархату вже тоді була у 14 разів менша за кількість общин УПЦ МП. Проте навіть відносно незначна релігійна громада ПЦУ, що на сьогодні нараховує близько 5 тис. вірян, 4 священника та лише 9 парафій з 46, які діяли до початку окупації, перебуває під постійним тиском та переслідуваннями. У 2020 році громаду Православної церкви України виселили з її головного собору в Сімферополі за борг у розмірі 2,95 грн (0,09 євро), а в Євпаторії окупаційна влада наказала знести храм ПЦУ.

Незаконно поширивши своє законодавство на територію Автономної Республіки Крим та м.Севастополь, Росія заборонила діяльність релігійної організації «Свідки Єгови», визнаного в Росії екстремістським (ч. 1 ст. 282.2 КК РФ). На сьогодні за цією справою в ув’язненні перебувають семеро громадян України. Їм висуваються безпідставні обвинувачення за статтею Кримінального кодексу РФ «Організація діяльності екстремістської організації» (ч. 1 ст. 282.2 КК РФ).

Системному переслідування і гонінням піддаються віруючі мусульмани і мусульманські громади, які не перебувають в організаційній єдності з підконтрольним російським окупантам так званим «Духовним управлінням мусульман Республіки Крим та м. Севастополь».

Порушення свободи слова 

Від початку окупації правозахисники зафіксували понад 300 порушень прав журналістів. Масштабний процес згортання свободи слова на півострові проводять, зокрема, за допомогою: законодавства РФ про протидію екстремістській діяльності; притягнення до кримінальної відповідальності за заклики до сепаратизму; адміністративних переслідувань журналістів; свавільних затримань; фізичних нападів; погроз; ліквідації незалежних ЗМІ; блокування альтернативних джерел інформації.

З 3000 ЗМІ, зареєстрованих у Криму до початку окупації, лише 232 змогли подолати процедуру перереєстрації. При цьому усі 12 незалежних кримськотатарських ЗМІ змушені були покинути тимчасовий півострів через переслідування.

10 грудня 2020 року підконтрольний Росії “Верховний суд Криму” заочно засудив власника телеканалу АТR Ленура Іслямова до 19 років позбавлення волі в колонії суворого режиму, його визнали «винним» в «організації диверсії, створенні незаконного збройного формування і закликах до порушення цілісності Росії».

20 квітня 2021 р. російська окупаційна влада виписала штраф головному редактору газети Qırım Бекіру Мамутову за публікацію звіту Генсека ООН, де згадувався Меджліс кримськотатарського народу.

Витіснивши незалежні ЗМІ з окупованого півострова, станом на сьогодні Росія незаконно заґратувала 8 громадянських журналістів, ще один утримується під домашнім арештом.

10 березня 2021 року на основі фіктивних звинувачень був затриманий Владислав Єсипенко, журналіст-фрілансер Радіо Свобода. До нього застосовували тортури та місяць не допускали незалежних адвокатів.

Каральна психіатрія 

Практично кожен політичний в’язень проходить через примусову психіатричну експертизу, що триває місяць. На території РФ жертвами "каральної психіатрії" стають не лише політичні в’язні, але і російські опозиціонери, журналісти, активісти та звичайні громадяни, яких хочуть "прибрати" через певні "побутові проблеми".

14 жовтня 2020 року окупаційна влада призначила примусову стаціонарну психіатричну експертизу для Олександра Сізікова, який має інвалідність за зором (повна сліпота) та переслідується російською окупаційною адміністрацією за політичними мотивами. Після отримання висновку експертизи про визнання О.Сізікова осудним, «суд» повернув його під домашній арешт до 2 березня 2021 р.

Заборона Меджлісу 

Заборона діяльності Меджлісу та систематичні переслідування кримськотатарських структур, релігійних і культурних організацій та ЗМІ, фактично, зруйнували всю систему національних інституцій кримських татар на території окупованого Криму.

Ці дії Росії є грубим порушенням міжнародного гуманітарного права і прав людини, проявом расової дискримінації. Вони є елементом масштабної кампанії залякувань і переслідувань незгодних з окупацією Автономною Республікою Крим та м. Севастополь. 

Згадані кроки окупаційної влади стали частиною цілої кампанії з дискредитації кримських татар з метою показати їх потенційно небезпечною групою, схильною до екстремістських дій, а кримськотатарські представницькі органи – кримінальними спільнотами, які нібито намагаються дестабілізувати ситуацію на півострові. Це зроблено, щоб зруйнувати систему національних інституцій кримських татар та поставити їх національних лідерів, включно з 2,5 тис. членами національного та місцевих меджлісів поза законом.

Заборона діяльності Меджлісу у квітні 2016 року «узаконила» утиски громадянських, політичних та культурних прав кримських татар.

Окупаційна влада постійно фабрикує групові політично мотивовані кримінальні справи для представлення Меджлісу як нібито екстремістською  організацією. Переслідування членів національних інститутів кримських татар відбуваються на підставі надуманих причин, зокрема, переховування екстремістів, диверсійна діяльність, вимагання, зберігання наркотиків і зброї тощо. За період окупації сотні осіб зазнали переслідування за участь у відзначенні Дня кримськотатарського прапора та роковин депортації кримськотатарського народу 18 травня. Розповсюджені випадки порушення прав членів Меджлісу на свободу слова та зібрань, передбачені і міжнародними інструментами забезпечення прав людини.

Заборона діяльності Меджлісу в сукупності з масовим переслідуванням політичних лідерів, активістів, правозахисників, журналістів, адвокатів та інших представників кримськотатарського народу є відкритим проявом расової дискримінації.

Україна ініціювала справу проти РФ у Міжнародному Суді ООН у 2017 році та направила запит до МС ООН з проханням вжити відповідних тимчасових заходів. 19 квітня 2017 року своїм наказом МС ООН серед іншого зобов’язав Росію «утриматись від вжиття чи підтримання обмежень відносно можливості кримських татар зберегти власні представницькі інституції, включаючи Меджліс». Росія свідомо ігнорує цей припис Наказу МС ООН вже протягом більше 4 років.

Мілітаризація півострова

Після окупації Криму Росією відбувається прогресуючий процес мілітаризації півострова та, всього регіону Чорного і Азовського морів.

Це викликає стурбованість не лише України, але й міжнародного співтовариства. Про це свідчить схвалення у 2018, 2019, 2020 роках резолюцій ГА ООН щодо мілітаризації АР Крим та м. Севастополь, а також частини та Азовського та Чорного морів.

Порівняно з до-окупаційним періодом, Росія потроїла кількість військовослужбовців на півострові - з 12.500 до 40,000 осіб.

Росія також суттєво посилила і модернізувала сухопутну, повітряну і морську компоненти своїх військових сил в Криму. На озброєнні окупаційного угрупування перебуває близько 900 бойових броньованих машин, більше 195 танків, більше 283 артилерійських систем та систем залпового вогню, 50 вертольотів та 100 літаків різних типів.

Особливу стурбованість викликає підготовка військової інфраструктури Криму для базування там ядерної зброї, зокрема відновлення і модернізація колишніх радянських сховищ для ядерних боєзарядів. Потенційні носії ядерної зброї (кораблі, ракетні системи та літаки) вже розгорнуті на півострові.

Росія також активно мілітаризує Азовське море та Керченську протоку шляхом розбудови інфраструктури та збільшення числа військових кораблів. Незаконне будівництво Керченського мосту суттєво підвищило рівень загроз в регіоні, оскільки міст надає:

•          нові інфраструктурні можливості для подальшої мілітаризації Кримського півострова;

•          виправдання для розгортання додаткових сил (під приводом необхідності захисту мосту і його інфраструктури);

•          можливості проводити політику вибіркового блокування проходу через Керченську протоку до/з Азовського моря українських та іноземних суден, аби встановити блокаду українських портів в Азовському морі. 

Під штучним приводом захисту Керченського мосту РФ вже здійснила в листопаді 2018 року акт збройної агресії проти України, обстрілявши 3 українські військові кораблі та незаконно захопивши їх разом з членами екіпажів.  Крім того, у липні 2021 р. російський Президент своїм указом дозволив Національній гвардії РФ (т.зв. «Росгвардія») право блокувати акваторії Чорного та Азовського морів.

Така діяльність Росії має далекосяжні наслідки для безпеки як України, так і всього регіону. Незважаючи на постійний тиск міжнародного співтовариства, РФ продовжує трансформувати Крим у потужну військову базу з повноцінними сухопутним, повітряним та морським компонентами. Військова присутність в Криму уже дає Росії змогу:

•          вести військові операцій далеко від РФ, зокрема в Сирії;

•          підривати свободу судноплавства в регіоні;

•          у випадку ескалації російської агресії проти України атакувати південні регіони України.

 

3.2 Порушення норм міжнародного гуманітарного права

Зміна демографії окупованого Криму

З перших днів окупації АР Крим та міста Севастополя Росія проводить системну і масштабну політику, спрямовану на зміну демографічного складу населення окупованої території. З однієї сторони, шляхом системних політичних репресій проти опонентів окупації, в першу чергу етнічних українців і кримських татар, Росія витісняє з окупованої території всіх, хто потенційно міг би чинити спротив. Територію окупованого Криму покинули близько 48.000 осіб.

З іншої сторони, РФ здійснює активну колонізацію півострова. За час окупації  Російська Федерація перемістила зі своєї території до окупованого Криму за різним оцінками, у т.ч. російськими, понад 500 тисяч власних громадян.

Примусова паспортизація 

Після спроби анексії Криму російська окупаційна адміністрація в примусовому порядку провела російську паспортизацію населення півострова. У разі відмови громадян від отримання російських паспортів, штучно обмежувалися їхні права на медичний захист, соціальну і пенсійну допомогу, роботу тощо. Громадяни України вимушені були отримувати російські паспорти для того, щоб залишитись власниками власних осель, майна, бізнесу на окупованому півострові.

Підписання Президентом РФ В.Путіним указу щодо позбавлення українських громадян можливості володіння землею в тимчасово окупованому Криму - ще один крок до нав’язування російського громадянства.

Деяким кримчанам російське громадянство було нав’язане навіть без їхньої формальної згоди. У цьому зв’язку українські консули довгий час не мали доступу до Олега Сенцова та Олександра Кольченка, оскільки Росія примусово видала їм російські паспорти вже після їхнього ув’язнення.

Незаконна експропріація власності України і її громадян в Криму

Після незаконного приєднання території АР Крим та міста Севастополь Уряд РФ запровадив широкомасштабну експропріацію та націоналізацію державної власності, яка перебувала у віданні органів державної влади та органів місцевого самоврядування. У більшості випадків незаконна націоналізація державного майна України на території АР Крим проводилася шляхом прийняття постанов так званих “Державної ради Республіки Крим” та розпоряджень “Ради міністрів Республіки Крим”. Зокрема, в період з 17 березня по 3 вересня 2014 року “ДР РК” прийняла 15 постанов, на підставі яких було експропрійовано майно Міністерства інфраструктури України, Міністерства аграрної політики та продовольства України, Державної служби України з надзвичайних ситуацій, Міністерства екології та природних ресурсів України, Міністерства освіти і науки України, майно багатьох державних підприємств таких як “Адміністрація морських портів України”, ПАТ “Національна акціонерна компанія “Надра України”, майно державних служб та інспекцій України, майно підприємств, установ та організацій агропромислового комплексу тощо.

Крім того, протягом 2014 року власність найбільших підприємств та фінансових установ, які діяли на території півострова, також була націоналізована. Так, в результаті прийняття 28 постанов “парламенту Республіки Крим” були націоналізовані, зокрема, ПАТ “Акціонерна компанія “Кримавтотранс”, Кримські філії ПАТ “Укртелеком”, ПрАТ “Київстар”, ПрАТ “Східно-Кримська енергетична компанія”, ПАТ “Крименерго”, ПАТ “Керчгаз”, приватне підприємство “Укргазпром»”, ПАТ “КБ Приватбанк” тощо. Націоналізація проводилася без надання власникам будь-яких гарантій, в тому числі компенсацій, і фактично представляла собою експропріацію приватної власності. Жодне із рішень про націоналізацію не було обґрунтоване військовою необхідністю.

Для прикладу, у грудні 2020 року Національне виробничо-аграрне об'єднання «Масандра», що перебуває у державній власності України, було незаконно придбано дочірньою компанією банку "Росія" "Південний проєкт" за 5,327 млрд рублів (73 млн доларів). Одним із засновників банку та найбільшим акціонером є друг та соратник президента РФ Володимира Путіна Юрій Ковальчук.

Експропріація торкнулася і приватної власності фізичних та юридичних осіб. Протягом 2014-2017 років на території АР Крим та міста Севастополя були вилучені щонайменше 3800 земельних ділянок у зв’язку з тим, що окупаційна влада переглянула рішення органів державної влади України про надання їх у власність, в т.ч. під приводом побудови на них інфраструктурних об’єктів окупаційною владою. Прикладом такої політики став Указ Президента РФ від 20.03.2020 № 201, яким було включено майже всю територію окупованого півострову до «переліку прикордонних територій, на яких іноземні громадяни, особи без громадянства та іноземні юридичні особи не можуть мати на праві власності земельні ділянки, затвердженого Указом Президента РФ від 9 січня 2011 р. № 26».

Призов до Збройних сил РФ

Окупаційна влада почала впроваджувати практику здійснення призову населення Кримського півострову до лав ЗС РФ з весни 2015 року. Всупереч нормам міжнародного гуманітарного права окупаційна влада призвала до служби у ЗС РФ понад 30 тис українських громадян – мешканців Криму, а також поширила на територію Кримського півострову дію свого законодавства, яке встановлює кримінальну відповідальність за ухилення від призову на військову службу.

Станом на кінець травня 2021 року правозахисники зафіксували 218 кримінальних справ за ухилення від служби у ЗС РФ, переданих на розгляд до «судів» Криму. За 199 з них уже ухвалено вироки, ще 19 перебувають на стадії розгляду.

Мілітаризація освіти та пропаганда війни серед неповнолітніх

Особливе занепокоєння викликає всебічна мілітаризація освіти та пропаганда війни серед неповнолітніх. Цей процес охоплює 200 000 дітей, що майже дорівнює загальній кількості дітей шкільного віку на півострові. У квітні 2020 року російська окупаційна адміністрація ухвалила нову п’ятирічну програму, спрямовану, серед іншого, на підготовку дітей до служби в ЗС РФ та пропаганду такої служби, обсягом у понад 23 млн доларів США.

 

3.3 Екологія 

Унікальний заповідний природний фонд півострова впродовж шести років брутально та методично знищується державою-окупантом.

Агресивна мілітаризація півострова, перетворення його на суцільну військову базу начинену усіма можливими видами озброєнь, включаючи ядерні та заборонені міжнародними конвенціями – хімічні, є джерелом постійної екологічної загрози не тільки для півострова, але й для усього Чорноморського басейну. Використання заповідних територій для проведення військових навчань з бойовими стрільбами є поширеним явищем в умовах тимчасової окупації півострова Російською Федерацією.

Екологи відзначають непоправну шкоду завдану екології акваторій Азовського та Чорного морів внаслідок аврального будівництва мостового переходу через Керченську протоку та федеральної траси «Таврида». Наслідками є зміління акваторії в місцях знаходження несучих конструкцій.

Також незаконний видобуток ресурсів поступово призводить до незворотних порушень екосистеми – вимирає флора і фауна.

Окрім цього російська окупаційна адміністрація здійснює видобування токсичного піску для будівництва траси «Таврида» поблизу м. Керч у Верхньо-Чурбашському та Нижньо-Чурбашськомухвостосховищах.

Під приводом перегляду статусу заповідників відбувається скорочення їхніх площ, а на виведених територіях миттєво починається активна забудова.

З 48 найцінніших об’єктів природно-заповідного фонду України загальнодержавного значення на Кримському півострові, 40 були понижені в статусі до регіонального значення. Це робить їх надзвичайно вразливими перед зловживаннями, оскільки уможливлює реалізацію на них промислових і рекреаційних проектів.

Загальна площа заповідних територій, які зазнали руйнації, складає 153 га, а понад 110 000 га лісів постраждали від діяльності окупаційної влади в Криму.

Російська окупаційна адміністрація надмірно використовує воду для розбудови військової інфраструктури на півострові, що призводить до її зникнення з горизонтів та мінералізації. У зв’язку з цим, цивільне населення страждає від нестачі прісної води.

3.4 Історична спадщина

Російська окупаційна адміністрація здійснює незаконну діяльність стосовно матеріальної культурної спадщини тимчасово окупованого Криму. Російська Федерація переміщує культурні цінності з півострова на материкову Росію та здійснює розкопки по всій території Криму. Окрім цього, здійснюються підводні археологічні розкопки біля міста Судак та в Керченській протоці.

Відбувається руйнування музейних об’єктів, зокрема Ханського палацу в Бахчисараї. З метою отримання інструментів для захисту згаданих об’єктів, Україна приєдналась до Другого протоколу Гаазької конвенції про захист культурних цінностей у разі збройного конфлікту 1954 року.

Одне з найважливіших положень цього документа, яке Російська Федерація порушує на постійній основі, — стаття 9, що стосується захисту культурних цінностей на окупованій території. Згідно з нею, сторона, яка окупувала цілком або частково територію іншої сторони, не може здійснювати: а) будь-який незаконний експорт, інше незаконне переміщення або незаконну передачу права власності на культурну цінність; б) будь-які археологічні розкопки, якщо тільки цього не потребує охорона, облік чи збереження культурної цінності; в) будь-які модифікації або зміну виду використання культурної цінності, що мають на меті приховування або знищення доказу культурного, історичного чи наукового характеру.


4. Кримська платформа

Кримська платформа – це новий міжнародний консультаційно-координаційний формат, який створюється у розвиток ініціативи Президента України і спрямований на підвищення ефективності міжнародного реагування на триваючу окупацію Криму, відповіді зростаючим безпековим загрозам, посилення міжнародного тиску на Кремль, запобігання подальшим порушенням прав людини та захисту жертв окупаційного режиму, а також досягнення головної мети - деокупації Криму та повернення його Україні.

Кримська платформа має на меті зібрати під своєю егідою тематичні заходи та ініціативи з кримського питання в рамках міжнародних організацій, інших міжнародних урядових та неурядових форумів.

Передбачається, що діяльність Платформи здійснюватиметься на всіх рівнях: від глав держав і урядів та міністрів закордонних справ – до парламентського і експертного.

Основними напрямками роботи Платформи є такі:

  • політика невизнання спроби анексії АРК та м. Севастополя;
  • безпека та свобода навігації
  • санкції
  • порушення прав людини та міжнародного гуманітарного права
  • екологічні та економічні загрози. 

На парламентському треку важливу роль відіграватиме Міжфракційне об’єднання «Кримська платформа», яке було створене у ВРУ у грудні 2020 року. Очікується, що за сприяння МФО здійснюватимуться заходи на внутрішньому рівні (оновлення законодавства України про санкції, про вільну економічну зону Крим, схвалення законодавства про корінні народи та про статус політв’язнів), а також вестиметься робота в рамках парламентських асамблей міжнародних організацій.

 Офіційно започаткувати роботу Кримської платформи планується у ході установчого Саміту, який планується провести 23 серпня 2021 році у Києві. До участі в саміті запрошено лідерів понад 100 іноземних держав та керівників 23 міжнародних організацій. В рамках Саміту очікується схвалення Спільної хартії.

Ключовим заходом на безпековому напрямку покликаний стати щорічний Форум з питань безпеки Чорноморського та Середземноморського регіону.

Спільно з партнерськими НДО ведеться робота зі створення експертної мережі Кримської платформи, завданням якої стане підготовка аналітичних доповідей, рекомендацій, проведення публічних заходів в Україні та за кордоном з метою інформування міжнародної спільноти про розвиток ситуації в тимчасово окупованому Криму та навколо нього. Фінансування діяльності експертної мережі здійснюватиметься через окремий фонд, який наповнюватиметься за рахунок донорських внесків. Напередодні Саміту Кримської платформи планується провести Форум експертної мережі.


МІЖНАРОДНА РЕАКЦІЯ

 

Протягом семи років з початку окупації Криму Росією Україні вдалося досягти значних успіхів у консолідації міжнародної політики невизнання спроби анексії півострова. 

Міжнародні організації, до сфери компетенції яких входять питання глобальної і регіональної безпеки, у т.ч. ООН, ЄС, НАТО, РЄ, ЮНЕСКО, ухвалили базові політичні рішення щодо підтримки територіальної цілісності України, засудження окупації Криму і невизнання спроби його анексії.

У рамках ООН сформована міжнародна коаліція держав, які активно підтримують Україну в питанні Криму, про що свідчать щорічні резолюції ГА ООН із засудженням порушень основоположних прав людини в окупованому Криму та мілітаризації півострова.

Ключові міжнародні партнери України, у т.ч. ЄС, США, Канада, Австралія, Японія, прийняли кримські пакети персональних і секторальних санкцій проти РФ та представників незаконної окупаційної адміністрації Криму, що забезпечує суттєвий політичний і економічний тиск на державу-окупанта та ускладнює функціювання окупаційного режиму на півострові.

Розпочато активну роботу з міжнародними судовими інстанціями, зокрема Міжнародним судом ООН, ЄСПЛ, Міжнародним кримінальним судом, Міжнародним трибуналом з морського права, які на сьогодні демонструють послідовну підтримку позиції України у кримському питанні.

Ми бачимо значний потенціал і у формуванні міжнародного консультативно-координаційного формату з питань Криму – Кримської платформи та в перспективі міжнародного переговорного формату з деокупації півострова. Кримська платформа необхідна для забезпечення ефективності і дієвості міжнародної політики невизнання спроби анексії Криму; вдосконалення міжнародної санкційної політики; консолідації міжнародних зусиль з метою протидії порушенням прав людини окупаційною адміністрацією та боротьби з іншими негативними наслідками окупації (мілітаризація Криму та прилеглих морських акваторій, екологічні загрози, вплив на економіки країн регіону тощо).

ООН

27 березня 2014 року Генеральна Асамблея ООН ухвалила Резолюцію A/RES/68/262 «Територіальна цілісність України», якою підтвердила суверенітет і територіальну цілісність України в межах її міжнародно визнаних кордонів, наголосила на нелегітимності т.з. «загальнокримського референдуму», який 16 березня 2014 року організувала російська окупаційна влада. Більш того, у пункті 6 цього документа Асамблея закликала держави, міжнародні організації та спеціалізовані установи не визнавати будь-яку зміну статусу Автономної Республіки Крим і міста Севастополя та утримуватись від будь-яких дій чи кроків, що можуть тлумачитись як визнання такого зміненого статусу. Таким чином, ГА ООН запровадила «політику невизнання» стосовно окупованих РФ Автономної Республіки Крим і міста Севастополя.

  • Заклик не визнавати анексію Російською Федерацією Криму, засудження невиконання Росією своїх міжнародних зобов’язань як держави-окупанта, зокрема системних порушень основоположних прав і свобод людини та мілітаризації півострова, послідовно підтверджувався і в наступних резолюціях ГА ООН: «Ситуація з правами людини в Автономній Республіці Крим і місті Севастополі (Україна)» (A/RES/71/205 від 19.12.2016, A/RES/72/190 від 19.12.2017, A/RES/73/263 від 22.12.2018, A/RES/74/168 від 18.12.2019, A/RES/75/192 від 16.12.2020; «Проблема мілітаризації Автономної Республіки Крим та міста Севастополя (Україна), а також частин Чорного та Азовського морів» (A/RES/73/194 від 17.12.2018, A/RES/74/17 від 09.12.2019, A/RES/75/29 від 9.12.2020. 


ЄС

У березні 2014 року Європейський Союз проголосив політику невизнання спроби анексії Криму та запровадив проти РФ низку пов’язаних з цим санкційних режимів. Політика невизнання знайшла своє відображення у багатьох документах ЄС, найважливішими з яких стали висновки Європейської Ради від 21 березня 2014 року, від 20 березня 2015 року та від 14 грудня 2018 року.

ЄС обмежив контакти високого рівня і співпрацю  з РФ: скасовано регулярні саміти ЄС-РФ, які раніше проводилися двічі на рік; ЄІБ та ЄБРР призупинили фінансування нових проектів в Росії; призупинено програми двосторонньої та регіональної співпраці. Зокрема йдеться про програми  «Креативна Європа» – (програма ЄС з підтримки культурного і креативного секторів), «Горизонт 2020» (програма ЄС у сфері дослідження та інновацій), а також  «Еразмус+» (програма ЄС з освіти, виховання, молоді та спорту). Європейська Комісія та країни-члени ЄС призупинили усі проєкти у Криму, за винятком мало-масштабних проєктів та обмінів, метою яких є поліпшення міжособистісних комунікацій.

Консульства і посольства країн-членів ЄС в Україні та РФ дотримуються вказівок ЄС щодо подання запитів на отримання Шенгенських віз мешканцями АР Криму і міста Севастополь. Згідно із вказівками від травня 2014 року, жителі Криму і Севастополя мають отримувати візи у консульствах країн Шенгену, розташованих в Україні.

Нарешті, політика невизнання стосується і угод між ЄС та РФ. ЄС офіційно сповістив РФ, що вважає двосторонні угоди діючими лише на території РФ, яка визнана міжнародною спільнотою.

З 2014 року ЄС у своїх рішеннях і деклараціях неодноразово підтверджував підтримку територіальної цілісності України, засуджував агресію РФ, підтверджував рішучість дотримуватися політики невизнання спроби анексії Криму аж до його окупації. Зверталася увага на незаконність проведення виборів та призовів до ЗС РФ на тимчасово окупованій території, наголошувалося на неприйнятності порушення окупаційною адміністрацією прав і свобод людини і норм міжнародного гуманітарного права в Криму, мілітаризації Криму і прилеглих морських акваторій, незаконного будівництва Керченського мосту без згоди України, перешкоджання свободі судноплавства, штучних демографічних змін півострову шляхом переселення людей с території РФ тощо.

Активну проукраїнську позицію щодо збройної агресії РФ проти України та спроби анексії Криму зайняв Європейський парламент. З березня 2014 року схвалено 8 резолюцій ЄП: щодо вторгнення Росії в Україну (2014/2627(RSP) від 13 березня 2014 року;  щодо тиску Росії на країни Східного партнерства та, зокрема, дестабілізації східної України (2014/2699 (RSP) від 17 квітня 2014 року); щодо ситуації в Україні 2014/2717 (RSP) від 17 липня 2014 року; 2014/2841 (RSP) 18 вересня 2014 року; 2014/2965 (RSP) від 15 січня 2015 року); щодо ситуації з правами людини в Криму, зокрема кримських татар (2016/2556 (RSP) від 4 лютого 2016 року;  2016/2692 (RSP) від 12 травня 2016 року); щодо Росії, у тому числі ситуації із активістами по захисту навколишнього середовища та українських політичних в’язнів від 18.07.2019.


ОБСЄ

З огляду на принцип консенсусу ОБСЄ, незважаючи на постійні обговорення ситуації з Кримом і Донбасом на засіданнях Постійної Ради, окремих політичних рішень з цього приводу не приймала. Однак роль цієї організації у процесі врегулювання конфлікту на Донбасі є суттєвою, зокрема, у зв’язку з її участю у діяльності Тристоронньої контактної групи. Крім того, важливою є робота Спеціальної  моніторингової місії ОБСЄ в Україні (СMM), яка була започаткована 21 березня 2014 року на підставі запиту від уряду України до ОБСЄ і консенсусного рішення всіх 57 країн-учасниць ОБСЄ.

Водночас Парламентська Асамблея ОБСЄ неодноразово висловлювала підтримку Україні, зокрема, в резолюціях:

  • "Очевидні, грубі та не виправлені порушення Російською Федерацією Гельсінських принципів" (Баку, 2014)
  • "Відданість Гельсінським принципам у контексті міждержавних відносин у регіоні ОБСЄ" (Гельсінкі, 2015).
  • "Продовження очевидних, грубих та не виправлених порушень Російською Федерацією зобов’язань у рамках ОБСЄ і міжнародних норм (Гельсінкі, 2015).
  • "Порушення прав людини і основних свобод у Автономній Республіці Крим та місті Севастополь" (Тбілісі, 2016).
  • "Відновлення суверенітету і територіальної цілісності України" (Мінськ, 2017).
  • "Триваючі порушення прав людини і основних свобод в Автономній Республіці Крим і місті Севастополь (Україна)" (Берлін, 2018).
  • "Мілітаризація Російською Федерацією тимчасово окупованих Автономної Республіки Крим і міста Севастополь, Україна, Чорного моря та Азовського моря" (Люксембург, 2019).

НАТО

НАТО послідовно підтримує територіальну цілісність та державний суверенітет України, засуджує російську агресію проти України та окупацію частини її території Російською Федерацією від самого початку російської агресії в 2014 р. У ході засідання Комісії Україна-НАТО (КУН) на рівні міністрів оборони 27 лютого 2014 р. та на екстреному засіданні КУН 2 березня 2014 р. НАТО підтвердила відданість положенням Хартії про особливе партнерство з Україною від 1997 р., висловила одностайну підтримку незалежності, державного суверенітету України, засудила дії РФ на території нашої держави, визнала їх порушенням норм міжнародного права. Після цього підтримка Альянсом територіальної цілісності України неодноразово підтверджувалася.

З метою підвищення безпеки в чорноморському регіоні 4 квітня 2019 р. під час заходів з нагоди 70-ї річниці створення НАТО схвалено Пакет заходів з питань безпеки Чорного моря, який, зокрема, передбачає:

  • запуск проєкту Покращеної морської ситуаційної обізнаності для України (EnhancedMaritimeSituationAwarenessforUkraine);
  • підготовку військово-морських сил і берегової охорони;
  • портові візити і навчання;
  • встановлення ліній зв’язку між морським командуванням України, НАТО і держав-членів;
  • розширення обміну інформацією між Україною та НАТО.
  • 12 червня 2020 р. за рішенням ПАР НАТО Україну було визнано партнером з розширеними можливостями (EnhancedOpportunitiesPartner).

Послідовну підтримку Україні надає й Парламентська Асамблея НАТО (ПА НАТО), яка засудила агресію РФ проти України, припинила мандат асоційованої участі делегації РФ в ПА НАТО і з 2014 року не підтримує інституційний діалог з РФ. У ході осінньої сесії ПА НАТО у жовтні 2019 р. наголошено на підтримці України як стратегічного партнера. Актом дієвої підтримки України стало рішення ПА НАТО вперше провести свою щорічну Весняну сесію в Києві у травні 2020 р.

Рада Європи

У 2014 та 2017 рр. КМРЄ прийняв 11 рішень «Ситуація в Україні», 3 травня 2018 року - «Ситуація в Автономній Республіці Крим та місті Севастополь», а 11 травня 2021 року - рішення «Ситуація з правами людини в Автономній Республіці Крим та місті Севастополь (Україна)». У них декларувалася повна підтримка територіальної цілісності України, засудження порушення Росією основоположних норм міжнародного права, норм міжнародного гуманітарного права і міжнародного права щодо прав людини на тимчасово окупованих територіях.

Неодноразово зверталася до питань Криму і Донбасу і Парламентська Асамблея Ради Європи. Серед її ключових документів такі резолюції:

  •  «Останні події в Україні: виклики функціонуванню демократичних інститутів» 1988 (2014) від 9 квітня 2014 р. 
  • «Перегляд по суті попередньо затверджених повноважень російської делегації» 1990 (2014) від 10 квітня 2014 р. Делегація РФ була позбавлена: права голосу в Асамблеї, права бути представленою у керівних органах ПАРЄ, права брати участь у місіях ПАРЄ зі спостереження за виборами. Підставою для оскарження повноважень делегації РФ стали анексія Криму, подальша погроза силою, втручання у внутрішні справи України.
  • «Розгляд скасування раніше затверджених повноважень делегації Російської Федерації» 2063 (2015) від 24 червня 2015 р. ПАРЄ визнала присутність російських військ на території України, констатувала вирішальну роль Росії у підтримці, зокрема озброєнні, незаконних військових формувань.
  • Резолюція 2067 (2015) та Рекомендації 2076 (2015) «Особи, зниклі безвісти під час конфлікту в Україні» від 25 червня 2015 р., в яких констатується факт російської агресії проти України як передумови виникнення проблеми зниклих осіб.
  • «Політичні наслідки російської агресії в Україні» 2132 (2016) від 12 жовтня 2016 р. У ній Асамблея засуджує незаконні вибори в Думу РФ, проведені 18 вересня в окупованому Криму, і вважає їх результати недійсними.
  • «Засоби правового захисту у випадках порушень прав людини на українських територіях, непідконтрольних українській владі» 2133 (2016) від 12 жовтня 2016 р. Ця Резолюція - перший міжнародний документ, який визнав Російську Федерацію стороною конфлікту та застосував у зв’язку термін «ефективний контроль».
  • «Українські громадяни, утримувані Російською Федерацією як політичні в’язні» 2231 (2018) від 28 червня 2018 р.
  • «Ескалація напруженості довкола Азовського моря і Керченської протоки та загрози європейській безпеці» 2259 (2019) від 24 січня 2019 р. Головні вимоги Резолюції до Російської Федерації: негайно звільнити захоплених українських військових моряків; використовувати міжнародні юридичні та дипломатичні можливості для розв’язання та деескалації конфлікту; забезпечити свободу проходу через Азовське море і Керченську протоку.
  • «Порушення прав людини, вчинені проти кримських татар у Криму» 2387 (2021) від 23 червня 2021 р.

ЮНЕСКО 

З початку окупації півострова Виконавчою радою ЮНЕСКО ухвалено дванадцять рішень «Моніторинг ситуації в Автономній Республіці Крим (Україна)», які дозволили забезпечити закріплення протягом понад шести років проблематики окупованого Росією Криму у переліку першочергових питань порядку денного діяльності цього керівного органу Організації, а також сприяли запровадженню в якості основної мети в цьому контексті формування комплексного моніторингового механізму ЮНЕСКО щодо ситуації з правами людини в АРК та м. Севастополь у сферах відповідальності Організації.

За ініціативи української сторони Генеральна директорка ЮНЕСКО регулярно проводить інформаційні зустрічі з проблематики прав людини в окупованому Криму за участю широкого загалу постпредів країн-членів ЮНЕСКО, представників міжнародних та неурядових організацій-партнерів. Станом на лютий 2021 року проведено одинадцять інформаційних зустрічей. Під час заходів представляється докладна інформація щодо порушень прав людини на півострові в сферах прав національних меншин, включно з освітою та забезпеченням культурних потреб, збереженням культурної спадщини, прав журналістів, релігійних спільнот тощо.


Санкції ЄС і США

У березні 2014 року Євросоюз уперше запровадив персональні санкції за дії, що підривають суверенітет і територіальну цілісність України. Протягом 2014-2019 років санкційний список неодноразово доповнювався. Якщо на початку в ньому фігурувала лише 21 особа, то станом на сьогодні режим персональних санкцій ЄСпоширено на 177 фізичних осіб та 48 організацій. Він полягає у замороженні активів та обмеженні права на в’їзд і пересування територією держав-членів ЄС.

Персональний санкційний список ЄС є спільним для Криму і Донбасу.

У червні 2014 року з метою припинення торгівлі, туристичної та інвестиційної співпраці з окупованим Росією Кримом ЄС запровадив «кримський» пакет економічних санкцій, яким обмежив імпорт товарів, вироблених в Криму, заборонив інвестиції в інфраструктуру Криму, експорт технологій тощо.Зазначений пакет санкційпротягомостанніхроківтакожнеодноразоворозширювався, а діяйогопродовжувалася.

На сьогодні санкції ЄС щодо Криму включають заборону на:

  • імпорт до ЄС продукції, виробленої в Криму чи Севастополі;
  • інвестиції в Крим та Севастополь, придбання європейськими чи зареєстрованими в ЄС компаніями нерухомості у Криму, фінансування кримських компаній чи надання їм відповідних послуг;
  • туристичні послуги в Криму чи Севастополі, зокрема входження європейських круїзних суден у всі порти Кримського півострова, за винятком надзвичайних ситуацій;
  • поставки певних товарів та технологій кримським компаніям чи для використання у секторах транспорту, телекомунікацій та енергетиці Криму, а також у секторі проведення розвідувальних робіт, видобутку й обробки нафтових, газових і мінеральних ресурсів;
  • надання технічної допомоги, посередницьких, будівельних та інженерних послуг, які мають стосунок до інфраструктури зазначених секторів.

Після збиття рейсу МН-17 та у зв’язку з подальшим загостренням безпекової ситуації на Донбасі у липні та у вересні 2014 року Євросоюз запровадив пакет економічних та секторальних санкцій проти РФ. Ці санкції обмежують співпрацю у секторах, які мають найбільший вплив на економіку РФ, – фінансовому, військово-промисловому та енергетичному.

У фінансовій сфері обмеження стосуються операцій та контрактів із «Сбербанком», Банком «ВТБ», «Газпромбанком», «Внєшекономбанком», «Россельхозбанком». У сфері експорту до Росії військової техніки, технологій та товарів подвійного призначення обмежувальні заходи стосуються переліку, визначеного Регламентом ЄС № 428/2009. Обмеження ЄС на експорт обладнання та технологій в РФ в енергетичній сфері стосуються продукції та технологій, призначених для розвідки глибоководних природних ресурсів та видобутку нафти, розвідки арктичних запасів нафти і проектів видобутку сланцевої нафти.

Зазначені заходи також передбачають:

  • обмеження доступу до первинних і вторинних ринків капіталу ЄС для провідних російських компаній з мажоритарною часткою державної власності в статутному капіталі та їхніх дочірніх компаній з контрольним пакетом акцій, створених поза межами ЄС;
  • накладення експортної та імпортної заборони на торгівлю зброєю;
  • запровадження заборони на експорт товарів подвійного призначення для використання з воєнними цілями або для кінцевих споживачів товарів військового призначення у РФ;
  • обмеження доступу РФ до окремих чутливих технологій та послуг, що можуть використовуватися для виробництва та пошуку нафти.

У перші роки після запровадження цих санкцій обсяги торгівлі РФ з ЄС впали на 30%;

Умовою зняття економічних і секторальних санкцій є повне виконання Росією Мінських домовленостей.

Важливе значення для стримування російської агресії мають і санкції, запровадження іншими міжнародними партнерами, в першу чергу США, які мають найпотужніший пакет обмежувальних заходів проти РФ.

Станом на 18 лютого 2021 року у зв’язку з російською агресією проти України Міністерством фінансів США запроваджено санкції проти 258 фізичних осіб та 185 юридичних осіб та організацій, а також секторальні санкції проти 291 юридичної особи.

Outdated Browser
Для комфортної роботи в Мережі потрібен сучасний браузер. Тут можна знайти останні версії.
Outdated Browser
Цей сайт призначений для комп'ютерів, але
ви можете вільно користуватися ним.
67.15%
людей використовує
цей браузер
Google Chrome
Доступно для
  • Windows
  • Mac OS
  • Linux
9.6%
людей використовує
цей браузер
Mozilla Firefox
Доступно для
  • Windows
  • Mac OS
  • Linux
4.5%
людей використовує
цей браузер
Microsoft Edge
Доступно для
  • Windows
  • Mac OS
3.15%
людей використовує
цей браузер
Доступно для
  • Windows
  • Mac OS
  • Linux