10 червня 2019 року на сайті Постійної палати третейського суду опубліковано позиції України і Російської Федерації щодо юрисдикції Арбітражного трибуналу у справі щодо прав прибережної держави в Чорному та Азовському морях і у Керченській протоці.

22 травня 2018 року Російська Федерація подала свої заперечення щодо наявності в Арбітражного Трибуналу юрисдикції розглядати справу ініційовану Україною за Конвенцією ООН з морського права.

Згідно з Процедурним наказом трибуналу від 27 вересня 2018 року:

27 листопада 2018 року Україна подала свої письмові пояснення ти вимоги;

28 січня 2019 року Росією подала відповідь;

28 березня 2019 року Україна подала свої заперечення.

 

1. Російська Федерація вважає, що трибунал не має юрисдикції щодо позову України, оскільки трибунал не може визначати, яка держава є суверенною щодо сухопутної території Криму.

Україна в свою чергу, наполягає, що з моменту розпаду Радянського Союзу в 1991 році загальновизнаним, в тому числі і Росією, є те, що Крим є частиною України. Саме цей беззаперечний статус визнано міжнародною спільнотою та Генеральною Асамблею у своїх резолюціях. За відсутності визнання зміни статусу Криму як території України, не може бути сумнівів у тому, що трибунал за Додатком VII має юрисдикцію щодо порушень UNCLOS, вчинених в районах Чорного моря, Азовського моря та Керченської протоки, які розглядаються у цій справі.

Спір перед цим трибуналом стосується дій Росії в морі. Зокрема, це стосується крадіжок Росією вуглеводних ресурсів та надр на мільярди доларів, її узурпації прав регулювати рибальство, що позначилося на сотнях кустарних і промислових риболовних підприємств, і її втручання в транзит через міжнародну протоку, яку щорічно відвідують майже 20 000 суден.

У цьому арбітражі Україна просить Трибунал розтлумачити та застосувати Конвенцію для визначення правових наслідків морської поведінки Росії. З урахуванням чітких положень статей 286 і 288, які встановлюють юрисдикцію щодо «будь-якого спору стосовно тлумачення або застосування Конвенції», цей Трибунал має компетенцію розглядати цей спір.

Спір стосується тлумачення та застосування UNCLOS, серйозних порушень Конвенції Росією, мета України у цьому арбітражі отримати відшкодування за цю серйозну морську шкоду.

 

2. На думку Російської Федерації, Трибунал не має юрисдикції щодо вимог стосовно діяльності в Азовському морі та Керченській протоці, тому що: а) Азовське море і Керченська протока є внутрішніми водами; б) вимоги щодо режиму внутрішніх вод виходять за межі UNCLOS; і, отже, c) спір, що стосується Азовського моря та Керченської протоки, не є спором щодо тлумачення або застосування UNCLOS.

Позиція України полягає в тому, що UNCLOS застосовується до Азовського моря та Керченської протоки.

Азовське море і Керченська протока не відповідають визначенню «внутрішніх вод», встановленого статтями 8 і 10 UNCLOS. Ці статті демонструють, що Конвенція передбачає претензії на внутрішні води стосовно лише однієї держави, а не спільні претензії між двома або більше державами.

3 умови є необхідними для визнання мульті-державних внутрішніх вод:

(1) малі водні об'єкти, які не є достатньо великими, щоб вміщувати виключну економічну зону;

(2) чітка угода між усіма прикордонними державами щодо встановлення режиму багато державних внутрішніх вод;

(3) відсутність шкоди для третіх держав.

Азовське море і Керченська протока не відповідають жодній з них. 

 

3. Росія вважає, що вимоги України, які непрямо передбачають делімітацію морських кордонів, є виключеними з-під юрисдикції Трибуналу статтею 298(1)(А)  UNCLOS.

Проте, такі заперечення РФ базуються на її заяві, що правовий статус Криму змінився. Це попереднє заперечення РФ включене до її першого попереднього заперечення щодо суверенітету. Як і перше попереднє заперечення, так і заперечення за ст.298(1)(а)(і) має бути відхилене.

Росія будує своє заперечення щодо делімітації на припущенні, що вона має право на територіальне море, виключну економічну зону і континентальний шельф, що простягається від Криму.

Виняток щодо делімітації застосовується лише стосовно спорів, які вимагають тлумачення або застосування трьох конкретних статей, перелічених у статті 298 (1) (a) (i).

4. Росія вважає, що вимоги України у цій справі стосуються військової діяльності, яка виключена з-під юрисдикції Трибуналу статтею 298(1)(В) UNCLOS.

Проте, цей спір не стосується військової діяльності:

1) виняток щодо військової діяльності у ст.298(1)(b) застосовується, за його умовами, лише до «спорів щодо військової діяльності», а не до спорів, які мають лише нібито «зв'язок» з такою діяльністю;

2) жодна зі специфічних морських діяльностей, на яких Україна будує свої вимоги, не є військовою за характером.

Крім того, порушення Росією UNCLOS відбулися «в період після» вторгнення Росії на Кримський півострів. До того ж, вторгнення Росії на півострів не є предметом жодних вимог України, а тому це не є тим, чого «стосується» цей спір.

 

5. Росія також вважає, що трибунал, створений згідно з Додатком VIII, а не Додатком VII, є належним майданчиком для розгляду вимог України стосовно рибальства, захисту та збереження морського середовища та судноплавства

Це твердження є безпідставним, оскільки обидві Сторони погодилися на юрисдикцію за Додатком VII щодо спорів цього характеру - і Україна не погодилася на юрисдикцію Додатку VIII щодо цього виду спору.

Конвенція не передбачає, що єдиний, комплексний спір між Україною та Росією, представлений в Меморандумі України, може бути дрозділений для вирішення кількома трибуналами Додатку VII та Додатку VIII.

Спроба Росії поділити цей спір не відповідає Конвенції, а також заявам обох сторін відповідно до статті 287.

Стаття 5 Договору про державний кордон та стаття 1 Договору про Азовське море не стосуються врегулювання спорів  відповідно до статті 281  Конвенції ООН з морського права.

Спроби Росії уникнути цілісного розв'язання цього спору в порядку, встановленому частиною XV UNCLOS, тобто через нинішнє провадження за Додатком VII, повинні бути відхилені.