Портал в режимі тестування та наповнення
  • A-
    A+
  • Людям із порушенням зору
  • In English
Контроль над звичайними озброєннями та заходи зміцнення довіри і безпеки у військовій галузі в Європі
Опубліковано 31 січня 2020 року о 16:30

Контроль над звичайними озброєннями

та заходи зміцнення довіри і безпеки у військовій галузі у Європі

           Комплекс міжнародних домовленостей та передбачених ними заходів з контролю над звичайними озброєннями та військовою діяльністю створює наріжні засади військово-політичної безпеки на європейському континенті.

           Вперше військовий вимір європейської безпеки та довіри був інституалізований у 1975 р. у рамках Наради з безпеки і співробітництва в Європі (НБСЄ) у розпал «холодної війни» як один з інструментів зниження напруги у стосунках між Сходом і Заходом у рамках концепції «мирного співіснування». Згідно з «Документом щодо заходів зміцнення довіри та деяких аспектів безпеки і роззброєння» - складовою частиною Гельсінкського Заключного Акту НБСЄ 01 серпня 1975 року, сторони домовились стосовно запровадження практики попереднього сповіщення про великі військові навчання, про масштабні пересування військ, здійснення обміну військовими спостерігачами та запрошення військового персоналу. Дія цих заходів поширилась на територію всіх європейських держав, європейську частину Туреччини та СРСР, а також на діяльність військових формувань США і Канади, розміщених у Європі. З 1986 р. заходи були поширені на сухопутні війська та військово-повітряні сили.

          Подальша еволюція заходів зміцнення довіри супроводжувалась інституалізацією безпекового діалогу на майданчику НБСЄ у Відні та виходом на взаємне розуміння державами-учасницями Організації Варшавського договору (ОВД) і НАТО необхідності не лише інформаційного обміну, але й суттєвого обмеження та скорочення основних ударних озброєнь. У результаті 19 листопада 1990 р. у Парижі був підписаний Договір про звичайні збройні сили у Європі.

           У 1992 р. міжнародні моніторингові та контрольно-перевірочні механізми у військовій сфері були посилені режимом «відкритого неба», який надав державам-учасницям НАТО і колишньої ОВД можливість здійснювати з повітря безпосереднє спостереження за військовою діяльністю один одного.

          Отже, у період 1990-1992 р.р. на європейському континенті був створений комплексний безпековий механізм, який дозволив:

  • відвернути можливість підготовки та раптового розв’язання у Європі широкомасштабної війни у рамках блокового протистояння;
  • знизити рівень військово-політичної напруги;
  • скоротити ударні військові потенціали держав-супротивників та встановити баланс військових сил у Європі;
  • вперше в історії сучасної Європи побудувати якісний та ефективний каркас загальноєвропейської безпеки, який зберігав ефективність упродовж майже 20 років;
  • створити передумови для мирної трансформації європейських, у тому числі пострадянських, країн, їх демократичного розвитку та пост-тоталітарної модернізації.

Основу цього механізму складають:

         Договір про звичайні збройні сили в Європі (ДЗЗСЄ) (офіційний текст за посиланням: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/994_314), який був підписаний 19 листопада 1990 р. у Парижі за Мандатом НБСЄ від 10 січня 1989 р.; набув чинності 09 листопада 1992 р.;

         метою ДЗЗСЄ є усунення військових передумов для розв’язання широкомасштабної війни, у тому числі раптового воєнного нападу і ведення масованих наступальних дій між європейськими державами або групами держав, через:

  • суттєве скорочення кількості основних ударних систем озброєнь та військової техніки;
  • кардинальне зменшення концентрації наступальних озброєнь у регіоні Центральної Європи (ЦЄ) з їх подальшим відведенням до периферійних районів та скороченням (утилізація);
  • військову стриманість на основі дотримання певних кількісних рівнів озброєнь;
  • забезпечення балансу військових сил та звичайних озброєнь в Європі на понижених кількісних рівнях;
  • обмін інформацією про кількість ударних систем озброєнь у складі збройних сил, місця їх розташування/зберігання та утилізації;
  • жорсткий верифікаційний режим на основі інтрузивних інспекційно-перевірочних заходів.
         

           Договір з відкритого неба (ДВН) (офіційне посилання: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/994_316),
який був підписаний 24 березня 1992 р. у м. Хельсінкі; ратифікований Україною 02 березня 2000 р.;
набув чинності 01 січня 2002 р.;

      мета ДВН – застосування режиму відкритого неба для контролю та легального спостереження за 
військовою діяльністю, концентраціями та переміщенням військ і озброєнь, виконанням зобов’язань 
у сфері обмеження озброєнь, а також моніторинг кризових ситуацій тощо;
      зона застосування ДВН охоплює територію всіх європейських держав, а також Росію, США та Канаду;

      Віденський документ ОБСЄ про заходи зміцнення довіри і безпеки у військовій галузі у Європі 
(офіційний текст: https://www.osce.org/fsc/86597?download=true; 
https://www.osce.org/ru/fsc/86600?download=true), який не є міжнародним договором 
у розумінні Віденської конвенції про право міжнародних договорів 1961 р., 
проте  є політично зобов’язуючою домовленістю держав-учасниць ОБСЄ та підлягає
імплементації державами-учасницями на засадах власної «доброї волі»;
       мета ВД - моніторинг військової активності збройних сил держав-учасниць, їх стану, 
розвитку та можливого застосування у регіоні розширеної Європи та встановлення і здійснення 
заходів з підвищення передбачуваності військових дій, зменшення ризиків виникнення військових 
конфліктів, раннього виявлення та попередження кризових ситуацій;
       зоною застосування заходів є розширена Європа, включаючи всю континентальну Європу 
з острівними територіями, а також територію азійських держав-учасниць (Казахстан, 
Киргизстан, Таджикистан, Туркменістан, Узбекистан).
       Сучасний стан побудованого у 1990-1992 рр. механізму військово-політичної безпеки у Європі 
характеризується чіткими ознаками стагнації, які вперше позначились на тлі одностороннього 
припинення Росією з грудня 2007 р. участі у Договорі про звичайні збройні сили в Європі.
       Внаслідок цього кроку Росії район застосування ДЗЗСЄ та створений ним режим контролю 
над звичайними озброєннями зазнали істотної шкоди через:
  • вилучення з зони застосування європейської частини РФ (приблизно третина території загальної зони застосування);
  • скасування Росією будь-яких, у т.ч. кількісних та територіальних, обмежень щодо ударних озброєнь у складі сухопутних сил та сил морської піхоти (берегової оборони), а так само щодо їх розміщення та розгортання.

           Односторонньому виходу РФ з Договору про звичайні збройні сили в Європі передували відмова Москви від виведення своїх озброєнь з території Грузії та Молдови, а також зміни у зовнішньополітичному курсі РФ, спрямовані на досягнення одностороннього військового та військово-політичного домінування у Східній Європі та створення можливостей для підготовки до відкритої агресії проти Грузії (2008 р.) та України (2014 р.).

          Крім того, починаючи з 2011 р., Росія блокує будь-які міжнародні ініціативи, спрямовані на посилення та модернізацію – відповідно до сучасних викликів та реалій – заходів зміцнення довіри і безпеки, визначені Віденським документом ОБСЄ.

Договір про звичайні збройні сили в Європі

Договір про звичайні збройні сили в Європі (ДЗЗСЄ) був підписаний 19 листопада 1990 р. у Парижі за результатами переговорів щодо звичайних збройних сил, проведених за Мандатом НБСЄ від 10 січня 1989 р.; ратифікований Україною 01 липня 1992 р.; набув чинності 09 листопада 1992 р.

(офіційний текст за посиланням:  https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/994_314)

ДЗЗСЄ є багатостороннім, безстроковим договором, спрямованим на усунення військових передумов для розв’язання широкомасштабної війни, у тому числі раптового воєнного нападу і ведення масованих наступальних дій між європейськими державами або групами держав. Також Договір включає низку підписаних у 1990-1992 рр. додаткових міждержавних угод щодо правонаступництва за зобов’язаннями колишнього СРСР, а так само щодо розподілу кількісних рівнів ударних озброєнь, насамперед Угоду про принципи та порядок виконання Договору про ЗЗСЄ від 15 травня 1992 р. (т.зв. «Ташкентську угоду»).

До звичайних озброєнь, які обмежуються Договором, належать:

- бойові танки (БТ);

- бойові броньовані машини (ББМ), у т.ч. бронетранспортери (БТР), бойові машини піхоти (БМП), бойові машини з важким озброєнням (БМВО);

- артилерійські системи калібром понад 100 мм (АртС);

- бойові літаки (БЛ);

- ударні та бойові гелікоптери (БГ).

Склад учасників включає 30 держав: Азербайджан, Бельгію, Білорусь, Болгарію, Велику Британію, Вірменію, Грецію, Грузію, Данію, Ісландію, Іспанію, Італію, Казахстан, Канаду Люксембург, Молдову Нідерланди, Німеччину, Норвегію, Польщу, Португалію, Росію, Румунію, Словаччину, США, Туреччину, Угорщину, Україну, Францію, Чехію.

Район застосування: континентальна Європа «від Атлантики до Уралу», включаючи європейську частину територій Росії та Туреччини.

Виконавчими органами за Договором є конференція з огляду дії, яка проводиться раз на п’ять років, та Спільна консультативна група (СКГ), яка працює на постійній основі у рамках міжнародних переговорів у Відні.

Чинність цього Договору зберігається, незважаючи на «призупинення» участі у ньому Росії з грудня 2007 р. (припинення участі представників РФ у СКГ з березня 2015 р.). У відносинах між рештою держвав-учасниць зберігаються кількісні та територіальні обмеження щодо озброєнь, застосовується обмін інформацією та верифікаційний режим (проведення інспекцій).

Обмежувальний механізм  

Система військової стриманості та балансу Договору передбачає:

- визначення для кожної держави-учасниці та груп держав максимальних кількісних рівнів наявності озброєнь;

- скорочення надлишкової кількості озброєнь.


Відповідно до зобов’язань щодо скорочення надлишкової кількості озброєнь упродовж періоду з 17 липня 1992 р. до 16 листопада 1995 р. державами-учасницями Договору у цілому було утилізовано близько 50 000 од. важких наступальних озброєнь, включаючи 17 196 БТ; 20 282 ББМ; 9 585 АртС; 2 312 БЛ; 235 БГ.

У цей же період Україною було скорочено 1974 БТ, 1545 ББМ, 550 БЛ.

 

Актуальні для України рівні основних озброєнь наразі становлять: БТ – 3200 од.,   ББМ – 5050 од., АртС – 3600 од., БЛ – 800 од., БГ – 250 од., особовий склад - 250 000 осіб.

Кількісні рівні основних ударних озброєнь для суміжних з Україною держав


 

Бойові танки

 

БТ

Бойові броньовані машини

ББМ

Арт. системи калібром понад 100 мм

АртС

Бойові літаки

 

БЛ

Бойові гелікоптери

 

БГ

Танкові мостоукладальники 

ТМ

Білорусь

1 800

2 600

1 615

260

80

64

Молдова

210

210

250

50

50

0

Польща

1 730

2 150

1 610

460

130

60

Росія

6 400

11 480

6 415

3 450

890

223

Румунія

1 375

2 100

1 475

430

120

60

Словаччина

478

683

383

115

25

17

Угорщина

835

1 700

840

180

103

29


Механізм зменшення концентрації наступальних ОВТ у Центральній Європі та забезпечення балансу військових сил на понижених рівнях передбачає режим паралельного встановлення додаткових – територіальних – обмежень, тобто визначення районів (певних регіонів держав-учасниць) з додатковими обмеженнями (райони «Центральної Європи», «розширеної Центральної Європи», «тилові» райони та «флангові» райони).

Верифікаційний (контрольно-перевірочний) механізм охоплює обмін інформацією про структуру збройних  сил, наявність певних озброєнь та місця їх розташування, а також проведення інспекцій з метою перевірки наданої інформації.

Проте, предмет, зона (район) застосування Договору та створений ним режим контролю над звичайними озброєннями зазнали істотної шкоди через:

- вилучення з зони застосування європейської частини РФ (приблизно третина території загальної зони застосування):

- скасування Росією будь-яких, у т.ч. кількісних та територіальних, обмежень щодо ударних озброєнь у складі сухопутних сил та сил морської піхоти (берегової оборони), а так само щодо їх розміщення та розгортання (приблизно третина всієї кількості ОТОД).

Призупинення Росії участі Договорі чітко засвідчило неоімперські амбіції Москви через ведення Росією жорсткої лінії, спрямованої на відкриту конфронтацію у відносинах з Заходом.

Заходи зміцнення довіри і безпеки у військовій галузі у Європі

Заходи зміцнення довіри і безпеки у військовій галузі у Європі (ЗЗДБ) були вироблені та ухвалені державами-учасницями ОБСЄ у період з 1986 по 1992 рр. з подальшим їх розвитком та модернізацією упродовж 1994-2011 рр.

Їх кодифікація здійснена у формі «Віденського документа про заходи зміцнення довіри і безпеки у військовій галузі у Європі» (ВД ЗЗДБ).

(офіційний текст: https://www.osce.org/fsc/86597?download=true; https://www.osce.org/ru/fsc/86600?download=true)

Зоною застосування ЗЗДБ є розширена Європа, включаючи всю континентальну Європу з острівними територіями, а також територію азійських держав-учасниць (Казахстан, Киргизстан, Таджикистан, Туркменістан, Узбекистан).

ВД не є міжнародним договором у розумінні Віденської конвенції про право міжнародних договорів 1961 р., проте  є політично зобов’язуючою домовленістю держав-учасниць ОБСЄ. Відповідно, ВД не підлягає ратифікації. Кожна держава самостійно визначає для себе процедуру уведення ВД в дію з метою подальшої імплементації – на засадах власної «доброї волі».

Еволюція ЗЗДБ у продовж 1992-2011 р. здійснювалась відповідно до військово-політичних змін у Європі та потреб контролю за військовою діяльністю й активністю ЗС держав-учасниць.

ВД, включаючи понад 30-річний період його імплементації та еволюції його положень, засвідчив свою непересічну дієвість та ефективність у якості інструменту виключно мирного часу, коли держави-учасниці прагнуть миру, зацікавлені у практичній деескалації відносин, встановленні довіри та передбачуваності у воєнній сфері.

Водночас, на тлі ознак стагнації міжнародних режимів контролю над озброєнням та військовою діяльністю, пов’язаної, серед іншого, з фактичним припиненням дії Договору про звичайні збройні сили в Європі, заходи зміцнення довіри і безпеки, посилювані можливостями Договору з відкритого неба, залишаються чи не єдиним джерелом отримання та оцінки інформації щодо військових намірів держав-учасниць, стану та характеру активності їхніх збройних сил.

Актуальний механізм ЗЗДБ

У рамках Імплементації ВД-2011 здійснюється інформаційний обмін та інспекційна діяльність, а також прийняття іноземних військових інспекцій на території України.

Починаючи з 1992 р., Україною станом на 31 грудня 2019 р. проведено 174 верифікаційні заходи за кордоном та прийнято 197 іноземних інспекційних груп, в тому числі 35 міжнародних (багатосторонніх) інспекцій у районі проведення операції об’єднаних сил (ООС) / антитерористичної операції (АТО).

Держави-учасники щорічно обмінюються інформацією про свої військові сили, основні системи озброєнь та військової техніки, про планування в галузі оборони та військові бюджети. Заходи раннього виявлення/попередження конфліктів включають механізм консультацій у зв'язку з незвичайною військовою діяльністю, яка може спровокувати стурбованість.

Елементами довіри передбачено багатостороннє завчасне інформування про певні види військової діяльності (проведення масштабних навчань чи перекидань військ), запрошення спостерігачів та моніторингових місій, проведення інспекцій та відвідування військових формувань для оцінки правильності наданої про них інформації.

Військова стриманість передбачає зобов’язання держав-учасниць не проводити масштабні військові навчання або інші види військової діяльності частіше, ніж:

- один раз на 3 роки, якщо в них братимуть участь не менше 40 000 чоловік або 900 танків, або 2000 ББМ, або 900 арт. систем;

- 6 разів на 1 рік, якщо у кожному з них братимуть участь понад 13 000 чоловік або 300 танків, або 500 ББМ, або 300 арт. систем;

а так само утримуватись від одночасного проведення понад 3-х заходів військової діяльності, у кожному з яких  одночасно братимуть участь понад 13 000 чоловік або 300 танків, або 500 ББМ, або 300 арт. систем.

Особливе значення для України мають «Регіональні заходи», які в сучасних умовах – на тлі протидії військовій агресії РФ – дозволяють Україні проводити за участю іноземних військових інспекторів додаткові багатонаціональні інспекції та відвідування у зоні ООС на Сході України.

Проведення таких інспекцій та відвідувань створює додатковий режим міжнародного військового моніторингу, який доповнює діяльність моніторингових місії (СММ) ОБСЄ. Результати міжнародних військових інспекцій на об’єктивній основі підтверджують, з одного боку, відсутність порушень України у сфері військової стриманості, у тому числі у зоні ООС, на ділянках розведення військ. З іншого боку, - сприяють виявленню порушень з боку Росії та підтримуваних нею бойовиків, фактів незаконної участі військових формувань регулярних збройних сил РФ у конфлікті на Сході України, незаконних постачань на ТОТ України озброєнь та боєприпасів.

Зокрема, лише у 2019 р. у рамках заходів «Регіонального співробітництва» за участю іноземних військових інспекторів було проведено 16 контрольно-перевірочних заходів (інспекцій та візитів) за участю Фінляндії, Грузії, Естонії, Німеччини, Норвегії, США, Канади, Румунії, Угорщини, Словаччини та інших держав, частина з яких здійснювалась в районі проведення ООС (Норвегія, Канада, США, Данія).

У свою чергу, Україною здійснено 29 контрольно-перевірочних заходів на території інших держав.

Історичний вимір

Вперше військовий вимір європейської безпеки та довіри був інституалізований у 1975 р. у рамках Наради з безпеки і співробітництва в Європі (НБСЄ) у розпал «холодної війни» як один з інструментів зниження напруги у стосунках між Сходом і Заходом у рамках концепції «Мирного співіснування». Згідно з «Документом щодо заходів зміцнення довіри та деяких аспектів безпеки і роззброєння» - складовою частиною Гельсінкського Заключного Акту НБСЄ 01 серпня 1975 року, сторони домовились стосовно: запровадження практики попереднього сповіщення про великі військові навчання, про масштабні пересування військ, здійснення обміну військовими спостерігачами та запрошення військового персоналу.

Дія ЗЗДБ поширилась на територію всіх європейських держав, європейську частину Туреччини та СРСР.

У 1986 р. за результатами Стокгольмської конференції НБСЄ з заходів безпеки, механізм ЗЗДБ був доповнений зобов’язаннями щодо: 1) попереднього сповіщення один одного –  за 42 дні – про військову діяльність (навчання, перекидання і зосередження військ) у регіоні «від Атлантики до Уралу», якщо кількість залучених сил налічувала 13 тис. чоловік, 300 танків (у складі одної дивізії, бригади чи полку); 2) запрошення спостерігачів на навчання, перекидання і зосередження військ, за участі у них понад 17 тис. чоловік; 3) обміну щорічними планами військової діяльності на наступний рік; 4) започаткування інспекційного режиму.

Подальша еволюція ЗЗДБ призвела до вироблення та систематизації комплексу ЗЗДБ у формі Віденського документа про заходи зміцнення довіри і безпеки у військовій галузі 1990 року (ВД-1990), який, увібравши в себе всі основні положення Стокгольмського документу, був доповнений низкою нових елементів:

- надання інформації про військові бюджети;

- інформування про так звану "надзвичайну військову діяльність" збройних сил поза місцями їх дислокації в мирний час, щодо якої виникають занепокоєння з міркувань безпеки;

- сповіщення про небезпечні інциденти військового характеру;

- демонстрація та відвідання військових авіабаз;

- започаткування практики проведення у місцях постійної дислокації військових частин «відвідувань з оцінки інформації» на додаток до здійснення інспекцій.

У цілому з 1990 р. Віденський документ оновлювався п’ять разів (у  1992, 1994, 1996, 1999 та 2011 роках) з метою уточнення/розширення – за досвідом практичного застосування – вже узгоджених заходів та доповнення їх новими елементами ЗЗДБ.

Чинний на сьогодні ВД-2011 був прийнятий на надзвичайній сесії Форуму з питань безпекового співробітництва (ФБС) ОБСЄ 30 листопада 2011 р.

Наразі на міжнародних переговорів у рамках ОБСЄ у Відні триває робота з подальшого оновлення/модернізації ЗЗДБ.

Договір з відкритого неба

Договір з відкритого неба (ДВН) був підписаний 24 березня 1992 р. У м. Хельсінкі (Фінляндія) 27 державами-учасницями НБСЄ (з 1995 р. – ОБСЄ). Набув чинності 1 січня 2002 р. ДВН є відкритим для приєднання інших держав, у т.ч. тих, що не належать до ОБСЄ.

(офіційне посилання: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/994_316)

Державами-депозитаріями є Угорщина та Канада. У якості координаційного органу на постійній основі Договором заснована Консультативна комісія з відкритого неба (ККВН), яка функціонує у рамках міжнародних переговорів у Відні (ОБСЄ) і рішення якої ухвалюються консенсусом.

На сьогодні учасниками ДВН є 34 держави: Бельгія, Білорусь, Болгарія, Боснія і Герцеговина, Великобританія, Греція, Грузія, Данія, Естонія, Ісландія, Іспанія, Італія, Канада, Люксембург, Латвія, Литва, Нідерланди, Німеччина, Норвегія, Польща, Португалія, Росія, Румунія, Словаччина, Словенія, США, Туреччина, Угорщина, Україна, Франція, Фінляндія, Швеція, Чехія, Хорватія.

Мета Договору - застосування режиму відкритого неба для контролю та спостереження за виконанням чинних та перспективних угод у сфері контролю над озброєннями, моніторингу кризових ситуацій тощо. ДВН виконує додаткові верифікаційні функції щодо угод у сфері контролю над озброєннями, розроблених у рамках ОБСЄ.

Договір визначає права та обов’язки держав-учасниць, порядок виконання спостережних польотів, механізм визначення квот польотів, а також вимоги до спеціальної апаратури і обладнання літаків.

У практичному плані ДВН надає державам-учасницям право здійснювати обльоти будь-яких територій одна одної відповідно до узгоджених квот спостережних місій. Він регламентує проведення польотів, визначає механізм контролю його дотримання, містить вимоги до літаків спостереження, обмеження за складом та технічними параметрами апаратури спостереження.

ДВН передбачає можливість спостереження будь-якої точки території держави, в якій здійснюється спостережний політ. В той же час обмежені максимальні дальності спостережних польотів з урахуванням кількості та місць розташування аеродромів “відкритого неба”.

Держава-учасниця ДВН має право надавати у якості літака спостереження один чи декілька типів/моделей неозброєних літаків. При цьому літак спостереження проходить процедуру огляду з метою підтвердження того, що повітряне судно та його апаратура відповідають вимогам ДВН.

Передбачена договором апаратура спостереження включає використання оптичних панорамних та кадрових фотоапаратів; відеокамер з зображенням на дисплеях у реальному часі; радіолокаційних станцій бокового огляду; інфрачервоних приладів формування зображення. Для кожної категорії апаратури встановлені обмеження з розв’язання на місцевості.


В Україні місії спостереження виконує спеціальна ескадрилья "Блакитна стежа" у складі Повітряних сил Збройних Сил України.

Для цілей ДВН в Україні використовується один аеродром “відкритого неба” – Бориспіль, де починаються та завершуються спостережні польоти над Україною (дальність спостережного польоту складає 2100 км).

Для виконання завдань за ДВН в Україні використовується літак спостереження типу Ан-30Б.

06 червня 2014 р. один з українських літаків спостереження типу Ан-30Б (бортовий номер «80 жовтий») при здійсненні спостережного польоту у районі проведення антитерористичної операції (АТО) був атакований з землі силами російсько-терористичних військ та збитий ракетою з ЗРК над м. Славянськ у Донецькій області.


Режим «відкритого неба» був використаний для деескалації агресивних дій Росії у Чорному морі внаслідок воєнно-морського інциденту у Керченській протоці, який трапився 25 листопада 2018 р. через акт збройної агресії РФ проти корабельно-катерної групи ВМС України. Зокрема, деескалації, великою мірою, сприяло проведення позачергового спостережного польоту США за участю багатонаціональної команди іноземних інспекторів уздовж північного узбережжя АР Крим.


Україна залишається відданою Договору з відкритого неба, чинність та актуальність якого не підлягає сумнівам.

ДВН є одним з базових міжнародних договорів у сфері європейської безпеки та контролю над озброєннями.

На тлі триваючої ерозії режимів контролю над озброєннями ДВН залишається єдиним багатостороннім міжнародним договором, у рамках якого 34 держави-учасниці продовжують здійснювати спостережні польоти над територією одна одної та обмінюватись інформацією про результати спостережень. Тому Україна зацікавлена у збереженні та виконанні цього Договору.

Україна переконана, що окремі відкриті питання між державами-учасницями щодо імплементації ДВН мають обговорюватись та вирішуватись шляхом переговорів у Консультативній Комісії з відкритого неба (ККВН) у м. Відень.

Outdated Browser
Для комфортної роботи в Мережі потрібен сучасний браузер. Тут можна знайти останні версії.
Outdated Browser
Цей сайт призначений для комп'ютерів, але
ви можете вільно користуватися ним.
67.15%
людей використовує
цей браузер
Google Chrome
Доступно для
  • Windows
  • Mac OS
  • Linux
9.6%
людей використовує
цей браузер
Mozilla Firefox
Доступно для
  • Windows
  • Mac OS
  • Linux
4.5%
людей використовує
цей браузер
Microsoft Edge
Доступно для
  • Windows
  • Mac OS
3.15%
людей використовує
цей браузер
Доступно для
  • Windows
  • Mac OS
  • Linux