Контроль над звичайними озброєннями
та заходи зміцнення довіри і безпеки у військовій галузі у Європі
Комплекс міжнародних домовленостей та передбачених ними заходів з контролю над звичайними озброєннями та військовою діяльністю створює наріжні засади військово-політичної безпеки на європейському континенті.
Вперше військовий вимір європейської безпеки та довіри був інституалізований у 1975 р. у рамках Наради з безпеки і співробітництва в Європі (НБСЄ) у розпал «холодної війни» як один з інструментів зниження напруги у стосунках між Сходом і Заходом у рамках концепції «мирного співіснування». Згідно з «Документом щодо заходів зміцнення довіри та деяких аспектів безпеки і роззброєння» - складовою частиною Гельсінкського Заключного Акту НБСЄ 01 серпня 1975 року, сторони домовились стосовно запровадження практики попереднього сповіщення про великі військові навчання, про масштабні пересування військ, здійснення обміну військовими спостерігачами та запрошення військового персоналу. Дія цих заходів поширилась на територію всіх європейських держав, європейську частину Туреччини та СРСР, а також на діяльність військових формувань США і Канади, розміщених у Європі. З 1986 р. заходи були поширені на сухопутні війська та військово-повітряні сили.
Подальша еволюція заходів зміцнення довіри супроводжувалась інституалізацією безпекового діалогу на майданчику НБСЄ у Відні та виходом на взаємне розуміння державами-учасницями Організації Варшавського договору (ОВД) і НАТО необхідності не лише інформаційного обміну, але й суттєвого обмеження та скорочення основних ударних озброєнь. У результаті 19 листопада 1990 р. у Парижі був підписаний Договір про звичайні збройні сили у Європі.
У 1992 р. міжнародні моніторингові та контрольно-перевірочні механізми у військовій сфері були посилені режимом «відкритого неба», який надав державам-учасницям НАТО і колишньої ОВД можливість здійснювати з повітря безпосереднє спостереження за військовою діяльністю один одного.
Отже, у період 1990-1992 р.р. на європейському континенті був створений комплексний безпековий механізм, який дозволив:
Основу цього механізму складають:
Договір про звичайні збройні сили в Європі (ДЗЗСЄ) (офіційний текст за посиланням: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/994_314), який був підписаний 19 листопада 1990 р. у Парижі за Мандатом НБСЄ від 10 січня 1989 р.; набув чинності 09 листопада 1992 р.;
метою ДЗЗСЄ є усунення військових передумов для розв’язання широкомасштабної війни, у тому числі раптового воєнного нападу і ведення масованих наступальних дій між європейськими державами або групами держав, через:
Договір з відкритого неба (ДВН) (офіційне посилання: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/994_316),
який був підписаний 24 березня 1992 р. у м. Хельсінкі; ратифікований Україною 02 березня 2000 р.;
набув чинності 01 січня 2002 р.;
мета ДВН – застосування режиму відкритого неба для контролю та легального спостереження за військовою діяльністю, концентраціями та переміщенням військ і озброєнь, виконанням зобов’язань у сфері обмеження озброєнь, а також моніторинг кризових ситуацій тощо;
зона застосування ДВН охоплює територію всіх європейських держав, а також Росію, США та Канаду;
Віденський документ ОБСЄ про заходи зміцнення довіри і безпеки у військовій галузі у Європі (офіційний текст: https://www.osce.org/fsc/86597?download=true; https://www.osce.org/ru/fsc/86600?download=true), який не є міжнародним договором у розумінні Віденської конвенції про право міжнародних договорів 1961 р., проте є політично зобов’язуючою домовленістю держав-учасниць ОБСЄ та підлягає імплементації державами-учасницями на засадах власної «доброї волі»;
мета ВД - моніторинг військової активності збройних сил держав-учасниць, їх стану, розвитку та можливого застосування у регіоні розширеної Європи та встановлення і здійснення заходів з підвищення передбачуваності військових дій, зменшення ризиків виникнення військових конфліктів, раннього виявлення та попередження кризових ситуацій;
зоною застосування заходів є розширена Європа, включаючи всю континентальну Європу з острівними територіями, а також територію азійських держав-учасниць (Казахстан, Киргизстан, Таджикистан, Туркменістан, Узбекистан).
Сучасний стан побудованого у 1990-1992 рр. механізму військово-політичної безпеки у Європі характеризується чіткими ознаками стагнації, які вперше позначились на тлі одностороннього припинення Росією з грудня 2007 р. участі у Договорі про звичайні збройні сили в Європі.
Внаслідок цього кроку Росії район застосування ДЗЗСЄ та створений ним режим контролю над звичайними озброєннями зазнали істотної шкоди через:
Односторонньому виходу РФ з Договору про звичайні збройні сили в Європі передували відмова Москви від виведення своїх озброєнь з території Грузії та Молдови, а також зміни у зовнішньополітичному курсі РФ, спрямовані на досягнення одностороннього військового та військово-політичного домінування у Східній Європі та створення можливостей для підготовки до відкритої агресії проти Грузії (2008 р.) та України (2014 р.).
Крім того, починаючи з 2011 р., Росія блокує будь-які міжнародні ініціативи, спрямовані на посилення та модернізацію – відповідно до сучасних викликів та реалій – заходів зміцнення довіри і безпеки, визначені Віденським документом ОБСЄ.