У 2014 р. Російська Федерація (РФ) розпочала неоголошену війну проти України. Здійснивши незаконну окупацію і спробу анексії Кримського півострова, Кремль перейшов до наступного етапу своєї збройної агресії на українському Донбасі.
Підрозділи російського спецназу та інших збройних формувань РФ, російські військові «у відпустці» та військові радники – причому без жодних знаків розрізнення – методично і цілеспрямовано захопили місцеві органи влади, поліцейські відділки, військові об’єкти України на Донбасі, а також здійснили інші силові операції проти української армії і правоохоронців. З території РФ велися невпинні артилерійські та ракетні обстріли позицій українських прикордонників та Збройних Сил. Численні російські військові підрозділи з використанням важкої техніки та сучасної зброю неочікувано та підступно вдерлися на територію України, розгорнувши бойові дії проти підрозділів Збройних Сил України, які героїчно захищали суверенітет та територіальну цілісність України. Чимало російських військовослужбовців було взято в полон українськими захисниками у ході цих бойових зіткнень.
Російська військова присутність на окупованій частині Донбасу триває донині. Регулярний незаконний перетин неконтрольованої Урядом України ділянки українсько-російського кордону транспортними ешелонами і військовою технікою для підсилення і ротації збройних формувань РФ стали постійною практикою сьогодення. Інформація про регулярні порушення державного кордону України зафіксована у численних звітах ОБСЄ.
Ці факти є задокументованими, підтвердженими, неспростовними, а, отже, і не викликають сумнів. Україна має великий обсяг достовірних документальних й інших свідчень того, що Росія незаперечно спланувала та розв’язала у 2014 р. збройну агресію проти нашої країни, яка триває до цього часу. Україна продовжуватиме передавати ці дані до міжнародних судових інстанцій.
Таким чином, наполегливі заяви російських офіційних осіб про начебто «посередницьку» роль Росії у мирному процесі на Донбасі є цілком безпідставними і викликають обурення. З перших днів цього збройного конфлікту Росія брала активну участь у злочинному захопленні територій України. Отже, Росія як держава-окупант ніколи не була і не може бути в принципі посередником у зазначеному збройному конфлікті, який вона ж сама розпочала і продовжує до цього часу.
Досягнуті за посередництва ОБСЄ, а також Німеччини і Франції Мінські домовленості та домовленості у «Нормандському форматі», імплементація яких продовжує становити основу політико-дипломатичного врегулювання конфлікту, свідомо з першого ж дня не виконуються Росією, яка, натомість, намагається підмінити процес мирного врегулювання та зусилля, спрямовані на те, щоб покласти край війні, спробами закріпити свою військову присутність на окупованих територіях та інтегрувати їх до свого політичного, інформаційного, економічного та іншого простору.
Варто лише згадати захоплення російськими військами населеного пункту Дебальцевого й інших українських територій шість років тому – впродовж декількох днів після підписання Росією Мінського Комплексу заходів від 12 лютого 2015 року та ухвалення рішення про припинення вогню уздовж лінії розмежування.
Усі подальші дії Росії з того часу та понині націлені винятково на руйнування будь-яких зусиль з припинення конфлікту та мирної реінтеграції окупованих українських територій.
Останні два роки Україна здійснила безпрецедентні кроки з метою знаходження шляхів мирного вирішення конфлікту, доклавши багато зусиль у виконання домовленостей лідерів країн «Нормандського формату», досягнутих на Паризькому саміті 9 грудня 2019 року. У цих цілях Україна висунула численні пропозиції та ініціативи, зокрема у рамках Тристоронньої контактної групи, задля повної імплементації досягнутих рішень на гуманітарному, безпековому і політичному напрямах.
Попри всі зусилля української сторони, російська сторона продовжує блокувати роботу ТКГ під різними приводами, відмовляючись фіналізувати навіть погоджені на експертному рівні рішення.
Прикладами цього слугують важливі ініціативи, що стосувалися подальшого розведення сил і засобів, продовження процесу розмінування, виконання політичних аспектів Загальних узгоджених висновків Паризького саміту, відкриття і забезпечення належного функціонування нових пунктів пропуску на лінії розмежування, проведення наступних етапів процесу взаємного звільнення утримуваних осіб та обміну відповідними списками тощо.
Важливе досягнення цього періоду - домовленість про додаткові заходи з посилення режиму припинення вогню від 22 липня 2020 року - наразі піддається численним випробуванням на тлі посилених провокацій та обстрілів з боку збройних формувань РФ на лінії розмежування, у тому числі з використанням забороненої Мінськими домовленостями зброї.
Міжнародні організації, у першу чергу Міжнародний комітет Червоного Хреста, й досі не мають повного і безумовного допуску до постраждалого населення й утримуваних осіб на окупованих територіях, а СММ ОБСЄ і надалі продовжує стикатися з численними перешкодами у забезпеченні надійного і безпечного доступу, в тому числі й до неконтрольованої Урядом України ділянки державного кордону. Вочевидь, що метою РФ є перетворення окупованих частин Донбасу на недоступну для моніторингу міжнародним співтовариством територію для прикриття своїх злочинів і продовження агресії проти України.
Україна продовжує залишатися відданою мирному, політико-дипломатичному врегулюванню російсько-українського збройного конфлікту на основі принципів, закладених у Мінських домовленостях, у тому числі Мінському протоколі від 5 вересня 2014 року, Мінському меморандумі від 19 вересня 2014 року і Мінському комплексі заходів від 12 лютого 2015 року. Наша країна і готова надалі працювати над їх втіленням – як у Тристоронній контактній групі, так і в «Нормандському форматі».
Україна вдячна і високо цінує посередницькі зусилля ОБСЄ, а також наших партнерів з Німеччини та Франції у пошуку рішень, які нарешті зможуть принести мир на багатостраждальну українську землю.
Ми також вдячні за підтримку України країнами Групи Семи, Європейського Союзу, іншими країнами-партнерами за їхню чітку позицію щодо витоків і рушійних сил конфлікту, зокрема ролі РФ як сторони конфлікту на сході України, яка підсилюється санкційними заходами стосовно Росії. Безпосередня роль і участь Росії у збройному конфлікті, що триває на сході України, задокументована та відома міжнародному співтовариству.
Незаперечним фактом є те, що саме Росія є стороною міжнародного збройного конфлікту, який вона розпочала з незаконної окупації Криму і нині продовжує на території Донецької і Луганської областей України. На сході України, як і на території українського Криму, Росія здійснила злочин проти міжнародного правопорядку й миру, який тягне за собою міжнародно-правову відповідальність. І Росія, поза сумнівом, буде до неї притягнута.
Росія має визнати свою відповідальність за розв’язування збройної агресії проти України й докласти усіх зусиль для врегулювання конфлікту. Ми закликаємо Росію повністю виконати свої зобов'язання, невідкладно вивести з України армію, озброєння, найманців та збройні формування, якими вона керує, яких вона забезпечує та фінансує, та повернути Україні повний контроль над її міжнародно визнаними кордонами.