Конвенція про заборону біологічної та токсинної зброї

Першим міжнародним документом у галузі заборони біологічної зброї був Протокол про заборону застосування на війні задушливих, отруйних та інших подібних газів та бактеріологічних засобів від 17 червня 1925 року, відомий як Женевський протокол 1925 року. Проте, незважаючи на підписання зазначеного міжнародного акта, який лише забороняв застосування біологічних агентів на війні, провідні держави світу продовжували дослідження, виробництво та накопичення запасів біологічної зброї, створюючи цим постійну загрозу її використання.

Конвенція про заборону розробки, виробництва та накопичення бактеріологічної (біологічної) і токсинної зброї та про її знищення (Конвенція про заборону біологічної і токсинної зброї - КБТЗ) 1975 р. стала першою міжнародною угодою, яка забороняла державам-учасницям розробку, виробництво та накопичення цілого класу зброї масового ураження. Особливо важливим є те, що Конвенція також зобов'язала знищити запаси цієї зброї або переключити діяльність на мирні цілі.

Текст Конвенції було схвалено Генеральною Асамблеєю ООН 16 грудня 1971 року. Документ був відкритий для підписання 10 квітня 1972 року в Лондоні, Москві і Вашингтоні – столицях держав-учасниць, уряди яких були визначені депозитаріями. КБТЗ набула чинності 26 березня 1975 року після її ратифікації двадцятьма двома державами. На сьогоднішній день Конвенція про заборону біологічної зброї має 183 держави-учасниці.

Знаковою подією стало рішення Шостої Конференції з огляду дії КБТЗ у 2006 році створити Групу імплементаційної підтримки (ГІП) для надання державам-учасницям допомоги у виконанні положень Конвенції.

Українська РСР була співавтором проекту КБТЗ, підписала її 10 квітня 1972 р., а ратифікувала 21 лютого 1975 року.

Україна як співавтор та повноправна учасниця КБТЗ підтримує всеохоплююче зміцнення режиму КБТЗ, зокрема шляхом подальшої універсалізації Конвенції, удосконалення механізму зміцнення довіри, посилення моніторингу та оцінки розвитку наукових досліджень і біотехнологій, розширення міжнародної співпраці з метою мирного використання науково-технологічних досягнень, забезпечення ефективної профілактики, виявлення, діагностики та лікування інфекційних захворювань, а також запобігання та реагування на можливе протиправне застосування біологічних чи токсинних агентів. При цьому важливими напрямами є активізація співробітництва, обмін досвідом та інформацією у галузі біотехнологій та біомедицини, а також запровадження освітніх програм з питань біобезпеки та біоетики.

Україна заінтересована у всебічному та ефективному розвитку національної біопромисловості, медицини і агропромислового комплексу, розширенні економічного та науково-технічного співробітництва з державами – учасницями Конвенції, що є визнаними лідерами у зазначених сферах діяльності.

Участь української сторони у щорічних зустрічах експертів та держав-членів, а також в оглядових конференціях Конвенції дозволяє належним чином захищати та просувати національні інтереси та пріоритети у сферах біобезпеки та біозахисту нашої держави.

Участь України в процесах хімічного розброєння

та запобагання використанню хімічної зброї

Співробітництво України з Організацією із заборони хімічної зброї

Конвенцію про заборону розробки, виробництва, накопичення і застосування хімічної зброї та про її знищення (далі – Конвенція) була ухвалено 3 вересня 1992 року на Конференції з роззброєння у Женеві. 13 січня 1993 року Конвенція була відкрита для підписання в Парижі, набрала чинності 29 квітня 1997 року.

Конвенція є першим багатостороннім договором у галузі роззброєння, який передбачає ліквідацію цілого виду зброї масового ураження під глобальним міжнародним контролем.

Контроль за виконанням Конвенції покладено на Організацію із заборони хімічної зброї (ОЗХЗ), штаб-квартира якої розташована в Гаазі (Нідерланди). Україна підписала Конвенцію 13 січня 1993 року, ратифікувала – 16 жовтня 1998 року. Для України зазначена Конвенція набрала чинності 15 листопада 1998 року. Україна суворо дотримується своїх зобов’язань за Конвенцією, ніколи не володіла і не мала намірів розробляти, накопичувати або застосовувати хімічну зброю. Забезпечення імплементації Конвенції є одним з найважливіших напрямків політики нашої держави у галузі роззброєння, контролю над озброєннями та зміцнення довіри. Це питання перебуває під постійним контролем Президента та Уряду України.

Указом Президента України від 15 листопада 2012 року № 673 затверджено План заходів на 2012 – 2021 роки з виконання Конвенції про заборону розробки, виробництва, накопичення і застосування хімічної зброї та про її знищення (далі – План). Положеннями цього документа визначено: комплекс заходів, необхідних для здійснення ефективної імплементації положень Конвенції на національному рівні; перелік установ, що залучатимуться у межах їхньої компетенції до виконання конкретних пунктів Плану, сфери їхньої відповідальності; механізми міжвідомчої взаємодії; джерела та обсяги фінансування. Загальний контроль за виконанням Плану покладено на Кабінет Міністрів України.

Згідно з Указом Президента України від 26.08.1999 № 1080/99, Національним органом України з виконання Конвенції (далі – Нацорган) визначено Міністерство закордонних справи України, яке відповідає за організацію системної міжвідомчої координації широкого спектру практичних заходів, затверджених Планом заходів на 2012-2021 рр.

Положення Плану охоплюють наступні напрями діяльності: підготовка національних декларацій; забезпечення проведення інспекційної діяльності ОЗХЗ; здійснення контролю за міжнародними передачами, використанням та перевезенням хімікатів, які підлягають контролю за Конвенцією; підготовка персоналу, необхідного для забезпечення виконання зобов’язань України за Конвенцією; створення Державної аналітичної лабораторії; забезпечення захисту інформації з обмеженим доступом, яка передається в рамках виконання зобов’язань України за Конвенцією та міжнародне співробітництво в рамках Конвенції.

Заходи міжнародного співробітництва у рамках ОЗХЗ дозволяють здійснювати обмін досвідом з широкого спектру питань, які становлять взаємний інтерес та сприяють подальшій імплементації положень Конвенції.

Україна п’ять разів (у 1999-2001 рр., 2004-2006 рр., 2009-2011 рр., 2012-2014 рр., 2018-2020 рр.) перебувала у складі Виконавчої ради ОЗХЗ від Східноєвропейської регіональної групи. До складу цього виконавчого органу ОЗХЗ входить 41 країна з 196 держав-членів Організації, які обираються Конференцією держав-учасниць Конвенції терміном на два роки.

Участь України в Партнерстві у боротьбі з безкарністю за застосування хімічної зброї

Партнерство було започатковано 23 січня 2018 року в м. Париж (Франція) під час конференції Міністрів закордонних справ. Станом на сьогодні участь в Партнерстві беруть ЄС та 40 держав, у тому числі Україна.

Метою Партнерства є доповнення міжнародних механізмів боротьби

з розповсюдженням хімічної зброї. Діяльність Партнерства покликана забезпечити збір, систематизацію та збереження всієї доступної інформації про осіб, відповідальних за використання хімічної зброї; надавати допомогу державам у зміцненні їхньої спроможності із запровадження механізмів збору інформації або імплементації національного законодавства у сфері переслідування осіб, винних у застосуванні хімічної зброї.

Конвенція про заборону застосування, накопичення запасів, виготовлення і передачі протипіхотних мін та про їхнє знищення

Конвенція про заборону застосування, накопичення запасів, виробництва і передачі протипіхотних мін та про їхнє знищення (Оттавська Конвенція) була відкрита для підписання 3 грудня 1997 р. і набула чинності 1 березня 1999 р. Україна підписала Конвенцію 24 лютого 1999 р. та ратифікувала її 18 травня 2005 р.

Основна мета Оттавської Конвенції - ліквідація запасів протипіхотних мін (ст.4) та забезпечення очистки замінованих цим озброєнням територій (ст.5). Відповідно, одним з пріоритетних завдань для України у контексті реалізації зазначеного міжнародного інструменту залишається здійснення широкого комплексу заходів з розмінування території нашої держави від протипіхотних мін та їх ліквідації.

Оглядові конференції Конвенції скликаються один раз на п'ять років з метою розгляду питань імплементації та сфери застосування Конвенції. Крім того, щорічно відбуваються зустрічі країн-учасниць Конвенції та зустрічі експертів.

У листопаді 2019 р. під час Четвертої оглядової конференції з розгляду дії Оттавської конвенції затверджено «План дій Осло» на 2020 – 2024 роки, на заміну «Плану дій Мапуто», що діяв протягом 2014-2019 років. Документ слугуватиме дорожньою картою для реалізації Отавської конвенції на наступні 5 років. За результатами заходу також схвалено політичну «Декларацію Осло», у якій держави-сторони Оттавської конвенції заявили про наміри посилити зусилля у досягненні спільної мети побудови світу, вільного від протипіхотних мін.

Участь України у міжнародних заходах по лінії Конвенції сприяє отриманню технічної, фінансової та експертної допомоги, необхідної для забезпечення належної імплементації Оттавської Конвенції у нашій державі.

Конвенція про заборону або обмеження застосування конкретних видів звичайної зброї, які можуть вважатися такими, що завдають надмірних ушкоджень або мають невибіркову дію

Конвенція про заборону або обмеження застосування конкретних видів звичайної зброї, які можуть вважатися такими, що завдають надмірних ушкоджень або мають невибіркову дію (КНЗ) є одним з найважливіших документів у галузі міжнародного гуманітарного права, які регламентують методи і засоби ведення війни.

КНЗ була прийнята на Конференції ООН, яка проводилася у Женеві у вересні 1979 р. та вересні-жовтні 1980 р. Україна ратифікувала міжнародний інструмент 23 червня 1982 р.

Головною метою Конвенції є захист цивільного населення та комбатантів від надмірних ушкоджень чи невиправданих страждань внаслідок застосування конкретних видів звичайної зброї.

У зв'язку з необхідністю запровадження подальших заборон та обмежень на застосування конкретних видів звичайної зброї, у жовтні 1980 р. були схвалені додатковий Протокол І до Конвенції - «Про невиявлювані осколки», Протокол ІІ - «Про міни, міни-пастки та інші вибухові пристрої» та Протокол ІІІ - «Про запалювальну зброю».

Перша оглядова Конференція держав-учасниць КНЗ схвалила додатковий Протокол IV «Про засліплюючу лазерну зброю» (13 жовтня 1995 р.). Цей протокол розглядається як превентивний захід проти загрози використання лазерних технологій у якості зброї для безпосереднього враження особового складу збройних сил. Протокол IV набрав чинності 30 липня 1998 р.

У листопаді 2003 р. під час щорічної зустрічі держав-учасниць КНЗ був схвалений Протокол V «Про вибухонебезпечні предмети - наслідки війни», який набув чинності 12 листопада 2006 р.

Оглядові конференції Конвенції скликаються один раз на п'ять років з метою розгляду питань імплементації та сфери застосування Конвенції і протоколів до неї. Крім того, щорічно відбуваються зустрічі країн-учасниць Конвенції та Протоколів до неї, а також – зустрічі експертів.

Участь України у вищевказаних заходах дозволяє захищати та просувати національні інтереси та пріоритети нашої держави у сфері боротьби із вибухонебезпечними предметами – залишками війни.

УКРАЇНА – МАГАТЕ

Міжнародне агентство з атомної енергії (МАГАТЕ) – міжнародна міжурядова організація науково-технічного спрямування, до складу якої входить 171 країна-член. МАГАТЕ є міжнародним інспекційним органом для перевірки непереключення ядерних матеріалів, обладнання та технологій з дозволеної мирної діяльності на військові потреби, використовуючи власну систему гарантій. МАГАТЕ також встановлює стандарти ядерної та фізичної ядерної безпеки, надає країнам-членам технічну допомогу, а також заохочує обмін науковою і технічною інформацією у галузі ядерної енергії.

Україна є членом МАГАТЕ з моменту створення цієї міжнародної організації. Українська сторона бере активну участь у роботі МАГАТЕ. Міністерство енергетики, Державна інспекція ядерного регулювання та Державне агентство з управління зоною відчуження України визначені компетентними органами виконавчої влади України, відповідальними за здійснення співробітництва з Агентством.

21 вересня 1995 року Україна підписала та 22 січня 1998 року ратифікувала Угоду з МАГАТЕ про застосування гарантій у зв’язку з ДНЯЗ. 15 серпня 2000 року Україна підписала та 24 січня 2006 року ратифікувала Додатковий протокол до цієї Угоди. Зазначені документи є правовою та технічною основою для співробітництва з Агентством.

Україна є стороною важливих документів МАГАТЕ, зокрема: Угоди про привілеї та імунітети Агентства, Віденської конвенції про цивільну відповідальність за шкоду внаслідок ядерної аварії, Конвенції про фізичний захист ядерного матеріалу (Україна також ратифікувала Поправку до неї), Конвенції про раннє повідомлення про ядерну аварію, Конвенції про надання допомоги у випадку ядерної або радіаційної аварії, Конвенції про ядерну безпеку, Об’єднаного протоколу щодо застосування Віденської конвенції, Об’єднаної конвенції про безпеку поводження з відпрацьованим паливом та радіоактивними відходами, Протоколу з поправками до Віденської конвенції про цивільну відповідальність за шкоду внаслідок ядерної аварії, Переглянутої додаткової угоди щодо надання технічної допомоги МАГАТЕ, Конвенції про боротьбу з актами ядерного тероризму.

Основними напрямами співпраці України з МАГАТЕ є:

- використання технічної допомоги Агентства (починаючи з 1990 року Україні було надано близько 16 млн. дол. США) з метою подолання наслідків Чорнобильської катастрофи (технологічні аспекти) шляхом імплементації національних та регіональних проектів щодо виведення з експлуатації енергоблоків ЧАЕС, поводження з відпрацьованим паливом на станції та радіологічної підтримки відновлення постраждалих територій;

- удосконалення інфраструктури ядерної та радіаційної безпеки в Україні та відповідних національних стандартів, покращення екологічного радіаційного моніторингу;

- управління життєвим циклом АЕС та подовження строків їх експлуатації;

- безпечне поводження з відпрацьованим паливом та радіоактивними відходами на ядерних об’єктах;

- розвиток регуляторної інфраструктури у галузі ядерної захищеності;

- модернізація послуг променевої терапії;

- управління знаннями у ядерній галузі;

- участь у Міжнародному проекті з інноваційних ядерних реакторів та паливних циклів (ІНПРО).

У вересні 2014 року Україна отримала офіційну нотифікацію Секретаріату МАГАТЕ, що він у своїх діях керується Статутом Організації та нормами міжнародного права в питанні територіальної цілісності України в рамках її міжнародно визнаних кордонів. Враховуючи те, що мандат МАГАТЕ охоплює суто технічні питання, пов’язані з гарантіями безпеки ядерних об’єктів та матеріалів, позиція МАГАТЕ полягає в тому, що Агентство продовжує застосовувати гарантії до ядерного матеріалу та установок, які знаходяться на території України в Автономній Республіці Крим та м. Севастополь у відповідності до Угоди між Україною та МАГАТЕ про застосування гарантій у зв’язку з ДНЯЗ та Додаткового протоколу до неї.

Україна активно використовує трибуну МАГАТЕ для інформування міжнародної спільноти щодо загроз міжнародному режиму нерозповсюдження з боку ядерної країни внаслідок триваючої окупації півострову і мілітаризації цієї території, в тому числі і з використанням засобів доставки ядерної зброї. У 2015-2019 рр. було забезпечено ухвалення в прийнятних для України редакціях резолюцій ГА ООН «Доповідь МАГАТЕ», якими було схвалено позицію Агентства щодо розповсюдження юрисдикції України над усіма ядерними об’єктами і матеріалами, які знаходяться на території України в рамках її міжнародно-визнаних кордонів, включаючи АР Крим та м.Севастополь. У квітні 2021 року Генеральний Директор МАГАТЕ Р.М.Гроссі під час зустрічей з Президентом України В.Зеленським, Прем’єр-міністром України Д.Шмигалем та Міністром закордонних справ України Д.Кулебою вкотре підтвердив, що Агентство не визнає незаконну окупацію українських територій Російською Федерацією та її суверенітет над ними.