На Донбасі українська армія витіснила проросійських бойовиків з їх опорного пункту в м.Слов’янськ. Зараз багато хто побоюється, що подальший наступ на окупований Донецьк, де проживає близько мільйона жителів, може привести до кровопролиття.
Перед цим ми намагалися досягти результату через одностороннє припинення вогню, однак терористи порушили його понад 100 разів. Ми сплатили високу ціну за це: 30 убитих і понад сотня поранених. І якщо розглянути наш наступ, то його ідея полягала у тому, щоб можна було повернути людей до нормального життя.
За словами Міністра оборони Валерія Гелетея, під час відступу бойовики зазнали важких людських і матеріальних втрат.
Йдеться також і про те, що було втрачено багато людських життів, оскільки сепаратисти постійно порушували умови припинення вогню. Дозвольте проаналізувати ситуацію в Слов’янську. До входження наших військ у магазинах неможливо було нічого придбати. Терористи контролювали місто. Було понад 50 заручників і не було можливості з’ясувати, у якому стані вони знаходяться. Деякі нічого не їли за два дні до звільнення. І саме тому я стверджую, що нашою метою було зробити можливим повернення до нормального життя.
Але ж українська армія вже ж здійснювала блокаду Слов’янська, яка саме й привела до того, що тижнями було відсутнє електро-, газо- і водопостачання.
Усе це зараз відновлюється. Електрика уже є.
Дві третини населення залишили місто у зв’язку із боями, які тривали тижнями. Чи існує загроза ще більшої катастрофи, якщо щось подібне трапиться з мільйонним Донецьком?
Хоча у Донецьку і перебувають декілька тисяч бойовиків, однак у порівнянні з населенням міста вони є невеликою меншістю. Через це ми також не будемо проводити наступальну операцію проти Донецька. Ми готові розмовляти із сепаратистами, однак ми не можемо їх до цього схиляти. Напередодні я запропонував провести відео-конференцію, однак вони не були до неї готовими.
Чи діє ще формула, що Ви не вестимете переговорів з тими, на чиїх руках є кров? Це дозволило б виключити провідних ватажків бойовиків, як наприклад, Ігоря Ґіркіна.
Ми готові вести переговори з усіма, хто не скоїв важких злочинів. Ґіркін й так не брав участі у переговорах. Однак вони проводилися з такими людьми, як Олександр Бородай, т.зв. прем’єр-міністром Донецької республіки.
Міністр закордонних справ Німеччини Ф.-В.Штайнмаєр не вітав просування урядових військ, зазначивши однак при цьому, що «вирішення цього конфлікту не може бути суто військовим». Чи ризикуєте Ви підтримкою Заходу через цей наступ?
Ні, взагалі ні. І я не назвав би це якимось наступом. Захід бачить, що завдяки нашим заходам життя у цьому місці стає кращим. Вода і струм постачається знову. Можна здійснювати покупки у нормальних магазинах та непотрібно щоразу сплачувати терористам різні збори.
Яка роль Росії?
Ми потребуємо від Росії не лише слів, а й також і дій. На потрібен тиск на сепаратистів. Ми потребуємо просування у питаннях заручників, присутності ОБСЄ і контролю російсько-українського кордону, оскільки через нього у нашу країну усе ще потрапляють бойовики та все для них необхідне.
Таке ще дійсно відбувається?
Останніми днями ми краще взяли кордон під контроль, однак є ще багато можливостей доставити щось у нашу країну. Терористи контрабандним шляхом ввезли з території Росії броньовані машини. В Україні на «чорному» ринку ви без питань зможете придбати автомат Калашникова. Однак чи можете Ви у нас на будь-якому куті також отримати танк? Або зенітну установку? Я у це не вірю.
До цього часу Росія не дослухалася до прохань притиснутих сепаратистів про інтервенцію. Чи є це ознака здійснення кроку назустріч?
Російська рада федерації відкликала повноваження президента Путіна щодо інтервенції в Україну. Це невеликий, але важливий крок, який трохи збільшив довіру. Це також і сигнал для терористів: Росія не прийде. Таким чином, нам потрібно вести переговори, спрямовані на двостороннє припинення вогню без будь-яких умов.
Як би ви охарактеризували цілі Москви? Чи прагне Росія анексувати Донбас? Чи тут йдеться про те, щоб ослабити Україну на довгострокову перспективу після обрання країною європейського шляху?
Зараз ми розплачуємося за свою готовність надалі йти європейським шляхом. Ми платимо за те, що ми прагнемо побудувати суспільний лад, заснований на свободі та ліберальності.
Чи це означає, що дестабілізація Донбасу є засобом тиску Росії для того, щоб Україна зійшла з цього шляху?
Це засіб змінити розстановку сил в Європі.
Європейська рада 27 червня в ультимативній формі поставила Росії вимогу закрити кордон для сепаратистів, інакше протягом 72 годин будуть введені санкції. Між тим, пройшло більше 300 годин перш ніж ЄС наважився на мінімальне посилення: 11 нових імен у чорному списку, і більшість з них очевидно навіть не росіяни. Європа – це паперовий тигр?
Я так не думаю. Події в Україні посилили європейську зовнішню політику. Хоча є ще й деякі, хто занадто обережний, але багато усвідомлюють, про що йдеться. А йдеться не лише про Донбас чи про Україну. Йдеться про Європу, про модель, за якою має функціонувати сучасний світ. Нам потрібен світ, у якому грають за правилами чи ні?
Час ультиматуму сплив, але практично нічого не відбулося. Яким чином це може посилити ЄС?
Рішення Європейської ради були важливими. Вони вказали на відповідальність Росії та поставили їй вимоги. Після цього дано трохи повітря, трохи простору для рішення. Але мені здається, готовність ЄС має місце, і вона однозначна. Раніше не було єдності по відношенню до Росії, ніколи не було готовності щось робити. Зараз очевидними є зміни у цьому питанні.
Чи потрібно нам більше санкцій?
Йдеться не лише про санкції. Ми не прагнемо збитків для російської економіки. Ми хочемо знайти Модус вівенді, коли правила, за якими ми живемо, дотримувалися. Найважливіше зараз, щоб ЄС говорив одноголосно і рішуче.
Донбас має свою особливу ідентичність і багато хто там сприймає АТО як знущання Києва над гордим регіоном. Чи маєте Ви розуміння до такої позиції?
У такому сенсі – ні. Дехто на Донбасі все ж виступає за приєднання до Росії. За даними опитувань – 20%. Але ж залишається 80, які хочуть залишитися.
Що Ви можете запропонувати тим, хто сумнівається, щоб вони прийняли сторону України?
Ми пропонуємо місцеві вибори, важливі для регіону посади, децентралізацію, особливий статус для російської мови. Громадни мають вирішувати, якою мовою розмовляє регіон. Люди мають розуміти, що ними керуватиме не Київ, вони самі влаштовуватимуть своє життя.
Швейцарія надала всім своїм мовам однаковий статус не лише на регіональному рівні, а й на загальнодержавному. Чому такий варіант не можна застосувати для російської мови в Україні?
Насправді проблеми у нас немає. На Донбасі кожен може розмовляти російською. Проте у разі, якщо обом мовам буде надано статус державної мови, українська мова не матиме шансів «вижити».
Росія зупинила поставки газу до України. Чи є загроза нової газової війни?
Ні, це виключено. Ми готові платити справедливу ціну на газ, але нам потрібна гарантія того, що ця ціна може бути змінена у відповідності з правилами. Ми були готові скористатися рекомендаціями Європи у цьому питанні. Росія ж на це не пішла. Але ми готові далі вести перемовини.
Як ви збираєтесь вистояти зиму без російського газу? Звідки отримаєте решту необхідних енергоносіїв?
Частково з власних сховищ, частково від Заходу. Буде важко, але можливо.