Пані Голово,

Ми вдячні Сполученим Штатам за організацію цих дебатів для розгляду проблеми взаємозв'язку прав людини і запобігання збройним конфліктам.

Це питання особливо доречно обговорити, враховуючи ситуацію у сучасному світі, який переповнюють численні конфлікти, а також, беручи до уваги існування низки надзвичайно небезпечних потенційних конфліктів.

Понад сімдесят років тому Статут ООН встановив основи системи Об’єднаних Націй: мир і безпека, права людини і вільний розвиток.

Сьогодні, в глобалізованому світі, вони актуальні, ніж будь-коли. Міцний мир і безпека не можуть бути досягнуті без вирішення проблем у сфері прав людини.

Порушення прав людини є не тільки серйозним наслідком конфліктів, але й часто взагалі слугують причиною їх виникнення.

{video}https://www.youtube.com/watch?v=8eUpjohHz9c{/video}

У минулому ми були свідками поодиноких випадків, коли Рада Безпеки могла встановити цю взаємозалежність – небезпеку виникнення конфліктів і порушення прав людини. 4 листопада 1956 року, наприклад, Рада Безпеки ухвалила резолюцію 120 щодо Угорщини, беручи до уваги серйозну ситуацію, до якої призвели дії радянських військових сил з придушення спроб угорського народу відновити свої права.

Рада скликала надзвичайну спеціальну сесію Генеральної Асамблеї, аби сформувати відповідні рекомендації щодо ситуації в Угорщині. Цікаво, що Радянський Союз не зміг накласти вето на цю постанову Ради, хоча голосував проти її ухвалення. Тоді Раді вдалося домогтися бажаного результату шляхом ухвалення рішення за допомогою процедурного голосування.

У той же час, сплеск геноциду в Руанді у 1994 році було повністю проігноровано, і Рада не звернула уваги на перші ознаки близької трагедії. Майже за рік до цього, влітку 1993 року, Спеціальний доповідач з питань позасудових страт, страт без належного судового розгляду або довільних страт Комісії ООН з прав людини Бакре Валі Ндіайє в деталях описав тривожну ситуацію, що склалася у зв’язку з все більш реальною загрозою геноциду. Спецдоповідач підкреслив тоді, що «правам людини повинна приділятися головна увага у будь-якій системі моніторингу або імплементації угод». Однак, Рада не взяла до уваги це попередження, і відреагувала лише за декілька місяців після того, як сталася трагедія.

Сьогодні весь світ є свідком тяжких наслідків кризи в Сирії і грубих порушень прав людини, скоєних різними сторонами, зокрема сирійським режимом і його союзниками.

Перші ознаки неминучого конфлікту чітко виявилися ще в 2011 році. Однак, на перший проект резолюції з цього питання, в якому значну частину посідала проблематика прав людини, (документ Ради Безпеки S/2011/612, представлений Францією, Німеччиною, Португалією і Великою Британією)  4 жовтня 2011 року було накладено вето.

Минуло шість років. Вони принесли людські страждання, які важко осягнути, сотні тисяч загиблих, мільйони переміщених. І навіть немає жодних ознак того, що колись з'явиться світло в кінці тунелю.

Остаточний штрих похмурої картини - на даний час дії Ради Безпеки у цій ситуації скуті через накладання 8 вето.

Ми не можемо більше застосовувати поетапний/поступовий підхід до питання, яке має таке фундаментальне значення для підтримання миру і безпеки.

Настав час по-новому поглянути на роль і місце прав людини у роботі РБ та вжити заходів.

У Раді ООН з прав людини Україна послідовно просуває резолюцію щодо ролі превенції у забезпеченні та захисті прав людини. У той час як Рада з прав людини визначена ООН ключовим місцем для обговорення питань прав людини, її здатність приймати практичні і орієнтовані на конкретні дії рішення з питань, що стосуються миру та безпеки, очевидно є обмеженою.

Таким чином, ми повинні визнати вирішальні наслідки, які порушення прав людини мають для миру та безпеки, і це буде цілком природно, щоб РБ ООН взяла на себе ініціативу в цьому питанні.

***

Повернемось у 1992 рік, коли після закінчення епохи холодної війни, ця Рада провела свою першу зустріч на вищому рівні, щоб обговорити питання про відповідальність Ради Безпеки ООН за підтримку міжнародного миру і безпеки в усіх їх аспектах.

Після цього був визначений природній зв'язок між захистом прав людини та підтриманням миру, його розуміли і захищали, не піддаючи сумнівам.

Кожен глава держави або уряду, який брав участь у дискусії, порушував питання щодо розподілу відповідальності та ролі Ради у захисті прав людини.

Дозвольте мені процитувати промову одного із світових лідерів під час саміту:

«Я вважаю, що ці питання є не внутрішньою справою держав, а є їнім обов’язком згідно із Статутом Організації Об'єднаних Націй, міжнародними пактами та конвенціями. Ми хочемо, щоб цей підхід став універсальною нормою. Рада Безпеки покликана наголошувати на колективній відповідальності цивілізованого світу за захист прав і свобод людини".

Ця цитата була б доволі банальною, якби не той факт, що це були слова Президента Російської Федерації, які він виголосив у цій самій кімнаті.

Це був Президент Єльцин,  і це відбулось 25 років тому, в останній день січня 1992 року, першого місяця членства Росії в Організації Об'єднаних Націй та цій самій Раді.

Ці слова продовжують мати глобальний зв’язок із сьогоденням, так само, як  перебувають у різкій невідповідності з нинішніми політичними реаліями в цій країні.

В південно-західній частині Нью-Йорка є перехрестя – 67-ї вулиці і Третьої Авеню, яке має назву Сахарова-Боннер, на честь академіка Сахарова та його дружини Єлени Боннер.  

Перехрестя лежить неподалік від російської (колись радянської) місії при Організації Об’єднаних Націй. Вже у 1995 році, та ж Єлена Боннер, яка свідчила перед Конгресом США, заявила, що всі демократичні ідеали, проголошені Борисом Єльциним було зраджено військовим штурмом Чечні.

З того часу Росія виконує геть іншу музику: Рада Безпеки, найвищий світовий авторитет у питаннях вирішення конфліктів та інших загроз миру та безпеці, не повинна розглядати питання прав людини.

Навіть більше. Фобія прав людини раковими метастазами поширилась за межі цієї Ради на інші частини органів ООН у Нью-Йорку. У листопаді, а згодом у грудні минулого року, розгляд резолюцій з проблематики прав людини було оскаржено навіть у Третьому комітеті Генеральної Асамблеї ООН, який згідно з мандатом має займатись саме цією проблематикою.

Недотримання прав людини, демократії та верховенства права авторитарними режимами щодо їх власних громадян має серед своїх завдань спробу забезпечити власну безкарність за внутрішні громадянські війни, як у випадку Сирії, або уникнення відповідальності за спроби незаконної анексії іноземних територій, як у випадку з діями Росії у Криму та військової агресії на українському Донбасі.

Три роки минуло з часу незаконної окупації Криму Росією.

Окупаційна влада вдається до систематичних масштабних порушень прав людини та намагається зруйнувати ідентичність українців та корінного народу півострова – кримських татар, а також інших етнічних та релігійних груп. У Резолюції 71/205 «Ситуація з правами людини у Автономній Республіці Крим та місті Севастополь (Україна)», Генеральна Асамблея ще раз підтвердила, що жителі Криму мають користуватись захистом відповідно до Женевських конвенцій та чинних інструментів у сфері прав людини.

Ви можете знайти численні свідчення злочинів, вчинених під час російської агресії проти України у доповідях Моніторингової місії ООН з прав людини в Україні, яка працює у моїй країні на запрошення Українського Уряду вже три роки.

Запит на розгортання цієї Місії був негайною відповіддю мого Уряду на російську агресію з метою запобігти масовим порушення прав людини.

Починаючи з березня 2014 року, Місія опублікувала 17 доповідей щодо становища у галузі прав людини в Україні та дві тематичні доповіді. Ми переконані, що ці періодичні доповіді мають стати основою для предметної дискусії.

Належний розгляд порушень прав людини у контексті підтримки миру й безпеки може сприяти запобіганню спалаху збройного конфлікту. Якщо конфлікт вже розгорівся, то увага до виміру прав людини може запобігти подальшій ескалації насильства та служити стримуючим фактором для злочинів, пов'язаних з конфліктами.

У 90-ті роки Рада Безпеки отримала 23 періодичні доповіді про порушення прав людини в колишній Югославії. Перша операція з підтримання миру в історії Організації Об'єднаних Націй з мандатом із захисту цивільних осіб була розгорнута для сприяння врегулюванню конфлікту на Балканах. Отже, ми не пропонуємо чогось кардинально нового.

Компонент прав людини має бути невід'ємною частиною розгляду Радою Безпеки питань вирішення і врегулювання конфліктів. Саме такий підхід повинен застосовуватися, коли Рада розглядатиме проблему окупації Криму і російської військової агресії в українському Донбасі,

В іншому кінці світу, хоча знову ж таки на кордоні з Росією, є ще один яскравий приклад – Північна Корея.

В останній доповіді Спеціального доповідача з питань становища у галузі прав людини в КНДР, яку він представив в Женеві Раді ООН з прав людини, йшлося  про проблеми в системі розподілу громадського харчування, про обмеження доступу до інформації, а також про порушення міжнародних трудових норм щодо іноземних робітників. У доповіді знову висловлювалася стурбованість у зв'язку з серйозною ситуацією в таборах для політичних в'язнів і випадками насильницьких зникнень, включаючи викрадення громадян Японії та Республіки Корея.

У 70-ті роки, питання прав людини були зняті з порядку денного в Нью-Йорку і передані в Женеву. Це було не тільки фізичним рухом, але, як здається, ідеологічним відлученням штаб-квартири ООН від чогось, що тоді сприймалося кардинально несумісним з питаннями безпеки, які розглядалися в Нью-Йорку. Настав час ліквідувати цей розрив і відновити цілісність всієї системи Організації Об'єднаних Націй, відповідно до задуму її засновників.

Ця Рада не має права повторювати свої невдачі в Руанді, і продовжувати терпіти поразку в Сирії, залишатися паралізованою російською позицією щодо проблем Криму і Донбасу.

Багато що залежить від відданості керівництва ООН (ідеалам Об’єднаних Націй). Нам потрібне лідерство, здатне залишити позаду роки апатії і зневаги до правозахисного виміру проблем безпеки. Лідерство, здатне повести цю організацію в майбутнє, де права людини та безпека людства є невід'ємною частиною національної безпеки кожної держави-члена.

На закінчення хотів би підкреслити, що нас надихає бачення Генерального секретаря Гутерреша і його підходи до питань, які пропонуються тут для обговорення. Ми щиро віримо, що Генеральний секретар зможе вміло використовувати всі інструменти, надані йому Статутом ООН, і звертатиметься до них щоразу, коли буде необхідно домогтися реалізації цілей і завдань Статуту ООН.

Дякую.