По-перше, йдеться не про направлення українських миротворців до Кот д'Івуару, а про їх тимчасову передислокацію із сусідньої Ліберії, у Місії ООН в якій (МООНЛ) Україна представлена вже 7 років.
Про принципову згоду на тимчасове залучення українського вертолітного підрозділу у складі МООНЛ до виконання завдань не лише у сусідньому з Ліберією Кот д’Івуарі, а й Сьєрра-Леоне і Гвінеї, Україна поінформувала Секретаріат ООН ще в березні 2006 року з подачі Міністерства оборони України. У вересні того ж року Верховна Рада України дала згоду на тимчасову передислокацію наших миротворців і техніки до Сьєрра-Леоне.
По-друге. Операції ООН з підтримання миру (ОПМ ООН) саме тому називаються «з підтримання миру», що обов’язковою умовою їх розгортання є наявність всеохоплюючої мирної угоди між колишніми протидіючими сторонами (у випадку Кот д'Івуару це Ліна-Маркуссійська мирна угода від січня 2003 р.). Обов’язковою є також згода/запрошення ООН з боку вказаних сторін (юридично оформлюється у вигляді угод про статус сил ООН, які укладаються між ООН та державою, на території якої розгортається відповідна місія Організації)
Саме тому присутність ООН у державах, де мир встановлено ще не повністю, зведена до мінімуму. В Іраку це 235 «блакитних шоломів» (з Австралії, Данії, Великої Британії тощо), в Афганістані – всього 16 поліцейських і штабних офіцерів (з Італії, Німеччини, Норвегії, Швеції, Польщі та ін.).
Усім «вболівальникам» за безпеку миротворців ООН варто також поновити інші базові знання. Адже засадничим принципом операцій ООН з підтримання миру, встановленим Статутом ООН, є безсторонність миротворців, тобто неучасть у конфліктах на боці будь-якої з ворогуючих сторін.
Врешті, рішення про створення операцій ООН приймаються Радою Безпеки Організації за рекомендаціями Генерального секретаря ООН. Генеральна Асамблея ООН у складі 192-х держав-членів затверджує фінансування цих місій. То чи не звинувачують окремі політичні діячі усі держави-члени ООН та її Генерального секретаря у злочинах проти людства – направленні миротворців «на війни»?
По-третє. Що стосуються саме бойових вертольотів Мі-24, то в місіях ООН вони використовуються виключно з метою стримування, тобто демонстрації, а не застосування сили. При цьому завдання, що покладаються на вертолітний підрозділ України в Кот д’Івуарі, не відрізняються від завдань, який він вже котрий рік поспіль виконує у складі Місії ООН у Ліберії. Це, зокрема, перевезення персоналу та засобів логістичного забезпечення місії; повітряне спостереження, моніторинг і розвідка; патрулювання; медична евакуація; участь у пошуково-рятувальних операціях; повітряна підтримка.
Місія ООН КІ на щоденній основі проводить аналіз безпекової ситуації в зоні її відповідальності. На підставі аналізу обстановки командирами екіпажів визначаються обмеження щодо виконання згаданих вимог, насамперед з точки зору безпеки. Остаточне рішення щодо застосування українських вертольотів з урахуванням рівня безпеки приймають: перед вильотом – командир нашої авіагрупи; в районі виконання завдань – командир вертольоту.
І останнє. У разі загострення військово-політичної ситуації в Кот д’Івуарі хвиля нестабільності в першу чергу накриє сусідню Ліберію. Відтак тому, хто виступає проти участі України у відверненні такого сценарію, байдужа доля українських миротворців у Ліберії.
Операція ООН у Кот д’Івуарі є однією з найбільш «інтернаціональних» місій ООН у світі. До її складу входять представники 52-х держав-членів ООН. Це, зокрема, французькі, швейцарські, польські, румунські, сербські, молдавські, російські, канадські, турецькі військовослужбовці та поліцейські (повний перелік держав-контрибуторів ОООНКІ додається).
Чи не забагато поважних держав для «миротворчого таксі за викликом» (за принизливим висловом окремих політиків)?
До речі. Європейські держави не відхиляють запити ООН щодо участі в миротворчих місіях. Так, до двадцятки провідних країн-контрибуторів ОПМ ООН на сьогодні входять Італія та Франція, на 23-му місці – Іспанія (31 – Туреччина). Україна в цьому переліку лише 39-та, в оточенні членів ЄС Австрії та Португалії.
На жаль, миротворча діяльність ООН передбачає безпекові ризики для «блакитних шоломів», на які вони, як і держави-контрибутори, йдуть свідомо.
Так, згідно з внутрішньодержавним законодавством, військовослужбовці та представники органів внутрішніх справ України направляються на службу в місії ООН виключно добровільно. Крім згоди самого миротворця, обов’язковою є письмова згода всіх найближчих членів його/її родини.
Згідно з відповідними резолюціями Ради Безпеки ООН (зокрема 1962), персонал ОООНКІ вповноважено використовувати всі необхідні для самозахисту засоби.
Що стосується правил використання військовими цієї Операції зброї, то йдеться виключно про такі випадки: самозахист і захист інших співробітників ООН або цивільних осіб, життя та здоров’я яких опинилися під неминучою фізичною загрозою. У разі, якщо отримання наказу командуючого силами на місці подій є неможливим, миротворець приймає рішення самостійно. У кожному конкретному випадку командир національного контингенту має право відмовитися від застосування зброї.