Пане ректоре,
Шановні викладачі, професори,
Пані та панове посли іноземних держав,
Дорогі студенти,
Вітаю вас із початком нового навчального року. Завжди приємно повернутися до Альма Матер. А ще приємніше — бути в цих стінах, на початку вересня, і знати, що попереду в мене особисто немає сесії. Щоправда, маю відверто сказати, що після інституту життя приймає у мене заліки та іспити щодня. І у вас теж буде.
Якщо без жартів, то незалежно від того оберете ви по завершенню навчання дипломатію, інший державний орган, бізнес або громадський сектор, всі ви прийдете працювати із докорінно новим світом. В цьому є особистий виклик, але також безмежні нові можливості. Вам створювати цей новий світ, вам жити в ньому.
Війна триває і до перемоги ще важкий шлях. Сьогодні я поділюся з вами баченням тих тектонічних зсувів, які відбулися у нашій країні, світі та дипломатії. Реальний масштаб цих змін поки складно уявити, бо ми знаходимося всередині історичного процесу. Заблизька важко бачити велике, але ми спробуємо. Формулювати наше бачення нової України, нового світу та воєнної дипломатії необхідно вже сьогодні.
Дорогі друзі,
Багато років гравці зовні переконували українців, що ми нація лузерів. Але те саме нам навʼязували і зсередини. Пригадайте, скільки разів офіційні особи і експерти повторювали, що Україна «ніколи не втрачає нагоди втратити нагоду», що ми не вміємо, не знаємо як, все робимо неправильно, не розуміємо ані наш світ, ані наших партнерів, що ми обʼєкт, а не субʼєкт. Лузери, лузери, лузери - лунало з усіх шпарин. І багато хто повірив в це. Бідкатися на власну неспроможність та недолугість навіть стало модним, коли ці кліше приховували під оболонкою реалізму. Насправді, це було і є мислення колоніальне.
Реальність - це ви. Ви ведете війну за реальність і перемогу в ній визначають ваші базові переконання, знання та спроможність їх реалізувати. Тому для початку відкиньте запевнення у слабкості та повірте у силу вашої країни.
Вогонь війни так чи інакше обпалив кожен український регіон, майже кожну домівку, майже кожну сім’ю. Але цей вогонь також спалив мости з минулим. У ньому згоріли наші меншовартість та комплекс жертви. У цьому вогні згоріло слово “неможливо”. Його більше немає в нашому дипломатичному словнику.
У 2022 році ми повернули не лише понад половину захоплених російською армією територій. Ми повернули собі гордість, впевненість в своїх силах і самоповагу.
Ми не сконцентровані лише на собі, ми глибоко і щиро вдячні партнерам за постійну допомогу і підтримку. Але ми знаємо, що потрібно нам і світу. Ми знаємо, що ми потрібні світу. Тому що у ключових столицях є розуміння - поразка України стане поразкою світу, створеного після Другої світової війни.
Ми розбудовуємо взаємовигідні партнерства, але покладаємося насамперед на власні сили. Ми консолідували безпрецедентну міжнародну коаліцію на підтримку України. Жодній іншій країні, починаючи з другої половини ХХ століття, не вдалося забезпечити себе зброєю, фінансами та політичною солідарністю в таких обсягах за такий короткий час. Але ми знаємо, що ця підтримка не вирішить усіх наших проблем за нас.
Саме тому, наприклад, за кілька тижнів ми привеземо в Київ провідні світові компанії оборонно-промислового комплексу для участі в першому Форумі оборонних індустрій. Час масштабувати спільне виробництво та обслуговування зброї, а не лише тягнути іноземну зброю до України. Це дозволить досягти оборонної незалежності, яка є складовою нової, суб’єктної та принципової зовнішньої політики.
“Же през шаблі маєм права”. Ці слова гетьмана Івана Мазепи актуальні і сьогодні. Наше право на життя здобуте в бою. Наша свобода оплачена страшною ціною, а незалежність — загартована полум’ям війни. Тому і наше право на визначення власної внутрішньої та зовнішньої політики — від шаблі. Так було і так є. Сьогодні динаміку нашої зовнішньої політики задає український піхотинець, який повзе по мінному полю в бік російського окопу, щоб звільнити цю смужку української землі від окупанта.
Чи буде так і надалі вже залежатиме від вас.
Задавати темп, мати самоповагу, рішучість, повагу до тих, хто жертвує собою на фронті, є необхідними елементами нашої зовнішньої політики у світі, який зазнає докорінних трансформацій.
Друзі,
Росія багато років системно намагалася фрагментувати міжнародні відносини. Схема була нехитрою: сіяти хаос і дестабілізацію задля того, щоб збільшувати свій вплив і видавати себе за альтернативний полюс світової політики. Створювати проблеми та запрошувати разом їх вирішувати. Росії забракло сил та здібності змінити світ і Україну під себе, граючи за правилами. І вона вдалася до корупції і агресії у війні за свою світову реальність. Це, власне, причина чому все зараз саме так, а не інакше.
Багато в чому Путіну вдавалося досягати своїх цілей. Станом на 2013 рік у нього все йшло за планом. Його запрошували на всі міжнародні майданчики, ціни на російські нафту та газ зашкалювали, як і залежність його споживачів від Росії, ключові європейські еліти та медіа були щедро мотивовані рублем, бізнес йшов чудово, а кишені російських олігархів набивалися грішми.
У своєму тріумфальному поході світом він перечепився там, де очікував цього найменше - в Україні. В лісах під Києвом та посадках на Запоріжжі і Донеччині гинуть триста років імперії, сотні мільярдів рублів, витрачених на те, щоб переконати себе і світ, що те, що зупинило Путіна не існує і не має права на існування. Це ми, українці.
Перемога України в цій війні нанесе такий удар по путінській Росії, після якого вона не зможе оговтатися. Не всі наші партнери готові прийняти думку, що в цій війні виживе лише один. Але так воно і буде. І це буде Україна.
Я не знаю, розпадеться Росія чи лише путінізм. Ніхто в світі не знає цього достеменно. Як і того, яка конкретна подія стане останньою краплею. Але у цій війні помре Росія як ідея агресії та поневолення.
Фрагментація міжнародних відносин, якої так прагнула Росія, починає давати зворотні для неї результати.
Землетрус, який спричинила повномасштабна агресія, насамперед підірвав вплив Кремля на міжнародній арені. Звісно, не все чорно-біле. Є складні проблеми і так, у нас ще дуже багато роботи. І з протидії російському впливу, і з перетягування на наш бік “нейтрального” табору поза межами Європи та Північної Америки. Але ми вже дали безпрецедентний бій російському впливу на всіх континентах. Російська дипломатія до повномасштабної війни навʼязувала динаміку, сьогодні вона наздоганяє. І це враховуючи, що можливості та ресурси української та російської дипломатії, м’яко кажучи, непорівнювані. Просто наша сила - не в нафтодоларах і нахабстві. Вона - в правді, міжнародному праві та інноваційних методах воєнної дипломатії.
Шановні колишні, сучасні та майбутні дипломати,
Ця наша розмова мала відбуватися два місяці тому. Але я мав летіти у відрядження і тому надіслав відеозвернення випускникам Інституту міжнародних відносин. У ньому я почав розмову про воєнну дипломатію України. Цю розмову варто продовжити.
Україна перевинайшла дипломатію. Першою це публічно сказала у грудні 2022 року моя німецька колега Анналена Бербок. Згодом багато інших колег повторювали це за зачиненими дверима.
Війна та життя змусили нас діяти деколи всупереч всім традиціям, порушувати правила та знаходити нестандартні рішення проблем, перед якими не поставала жодна інша країна в новітній історії.
Наприклад, в дипломатії є сакральне ставлення до протоколу. Але в умовах такої страшної війни протокол часто стає гальмом рішень. Безпрецедетні виклики потребують безпрецедентних кроків.
За протоколом, я не мав права називати поіменно на спільній зустрічі Ради міністрів закордонних справ ЄС тих міністрів, чиї країни блокували відключення російських банків від SWIFT. Я зробив це всупереч традиціям і рішення було ухвалене. Попри образу декого з тих, кого я назвав. Це не щоденна дипломатична страва, але війна змушує подавати її на стіл переговорів. Якщо вирішите якось повторити, памʼятайте, що у вас є право на лише один такий удар. Не змарнуйте його.
Примітка: У цьому місці промову перервала повітряна тривога у Києві, після чого міністр продовжив спілкування зі студентами в сховищі.
Класична дипломатія передбачає збереження шляхів відходу, так званої “exit strategy”. Але нам часто доводиться діяти категорично і спалюючи будь-які мости. Йдеться про жорсткі публічні вимоги введення санкцій, надання зброї, принципову позицію щодо безальтернативності перемоги України, а також кампанію з надання Україні статусу кандидата на членство в ЄС. Низка колег здіймали брови, читаючи наші категоричні заяви, які не залишали простору для маневру. Друзі пропонували нам напівкандидатство. Ми відкинули це, засмутивши їх. Але у нас не було іншого виходу. У такі часи напівзаходи та напівкроки не дають результатів. Ми йшли на ризик і перемагали.
Тут я маю сказати чесно: у житті, як у чемпіонаті з футболу - ви не можете перемагати у кожній грі. Поразки теж будуть. Головне не падати духом і перемагати достатньо, щоб зрештою здобути чемпіонство.
В класичній дипломатії не прийнято звертатися до іноземних суспільств через голову урядів. Але ми мали донести світові правду про цю війну. Тому Президент Зеленський не лише проводив переговори, але і звертався до парламентів та народів країн світу. Тому наша цифрова дипломатія та комунікація в соцмережах вийшла на недосяжно новий рівень, і це визнають всі у світі.
Пряма комунікація з людьми дозволила консолідувати громадську думку за кордоном, яка спонукала уряди до дій. Зробила їх співучасниками нашої комунікації, бо вони не могли стояти осторонь поки ми спілкуємося з їхніми людьми. Тут важливо відзначити децентралізовану модель, за якої єдині меседжі доносять не лише урядовці, але і весь український народ, всі українці-нетізени, громадяни цифрового світу. Я вдячний всім цифровим українцям, які з перших годин вторгнення підключилися до цифрової дипломатії та лобіювання необхідних рішень.
Завжди вважалося, що дипломатія любить тишу. Інакше закриті домовленості можуть зірватися. Не буду заперечувати, що тиха дипломатія існує, працює та досягає важливих результатів. Ми активно та успішно користуємося багатьма непублічними інструментами.
Але в сучасному світі сама лише тиха та кулуарна дипломатія не працює. Суспільства та спільноти в реальному та цифровому світі стали невід’ємною частиною дипломатичного процесу.
Класична дипломатія - це процес та результат. Воєнна дипломатія - це результат, контент і процес. Саме у такому порядку.
Медіа та соцмережі здатні як забезпечити успіх найбільш неможливого дипломатичного проєкту, так і збити на злеті навіть найбільш просту дипломатичну операцію. Українська воєнна дипломатія за ці півтора роки винайшла новий рівень майстерності у взаємодії зі спільнотами та суспільствами по всьому світу.
Класична дипломатія передбачає складність мови. За вишуканими дипломатичними формулюваннями часто криється намагання пройти між крапельок, не образити, сказати щось, не кажучи нічого. Безсумнівно, майстерність дипломатичної мови у деяких ситуаціях справді дозволяє досягати результатів. Коли йдеться, наприклад, про залагодження шкідливих для двосторонніх відносин скандалів чи ухилення від чужих шкідливих ініціатив.
Але коли пасивні дипломатичні форми речень стають абсолютом, в них також може загубитися сенс. Для того, щоб бути почутими, у ці півтора роки нам довелося бути прямими, а іноді навіть грубими. Шоковані прямотою іноземні урядовці усвідомлювали критичну потребу в рішеннях, про які йдеться. Водночас іноземні громадяни, які не звикли до такої прямоти політиків вдома, пройнялися симпатією до українських урядовців, які кажуть “все як є”. Крім того, іноземні компанії, які попали під нашу критику, зі страху за власну репутацію були змушені виходити з російського ринку. Цей список прикладів можна продовжувати.
Не буду приховувати, на цьому шляху були і помилки. Іноді різкість зашкалювала. Деколи навіть відштовхувала. Але по-перше, не помиляється той, хто нічого не робить. А по-друге, результати нашої воєнної дипломатії говорять самі за себе. Ми не могли би досягнути їх, діючи лише класичними методами.
Зараз нашим основним завданням є перетворення ноу-хау української воєнної дипломатії на систему. Її основні принципи стануть новим словом у дипломатичній теорії та практиці, яки вивчатимуть в інших країнах. Ми досягли цих результатів не від хорошого життя. Але тепер наш досвід стане доданою вартістю для нашої країни та світової дипломатії.
Емпіричного матеріалу у нас зібралося достатньо для цілого академічного курсу. Воєнна дипломатія як явище потребує глибокого осмислення і я запрошую вас до цієї захопливої справи.
Шановні присутні,
Нова Україна стане точкою опори нової архітектури безпеки в Європі та світі. Завдання української воєнної дипломатії — гарантувати лідерство нашої держави у повоєнному світі. Йдеться і про проєкцію української військової сили в Європі та поза її межами, і про новий рівень політичного впливу України на міжнародній арені.
Ключовими завданнями на цьому шляху є повноправне членство України в ЄС і НАТО, наше закріплення у військово-політичних інституціях західного світу та відкриття нових горизонтів у відносинах із країнами Африки, Азії та Південної Америки. Нова глобальна роль України вимагає нової глобальної зовнішньої політики.
Я переконаний, що ваші світлі голови спроможні на це історичне завдання. За ці роки ми в МЗС відкрили всі двері. Від Молодіжної ради до відкритих конкурсів, програми для талановитої молоді імені Анатолія Зленка, нових підходів до стажування та навіть відкритого набору кандидатів у посли.
Сьогодні я анонсую ще один крок, стипендію для найкращих магістрів ІМВ. Я вирішив це зробити з двох причин. По-перше, я отримав у Польщі премію ім. Юзефа Сліша і мене запитали, на що я хочу витратити преміальні гроші. Інстинктивно я хотів одразу передати їх на ЗСУ. Але зрештою вирішив інвестувати їх в тих, хто буде своєю роботою робити наше військо сильнішим і грамотно примножуватиме його перемоги на міжнародній арені, а не зливатиме здобуте кровʼю солдат в море чорнил.
По-друге, я згадав, чого мені найбільше бракувало як студенту і це була відсутність серйозних практичних задач з реального життя та зворотнього звʼязку.
Тому на стику цих двох причин вже цієї осені ми оголосимо конкурс для магістрів шести відділень. Деталі цього конкурсу невдовзі додатково повідомить керівництво інституту. Якщо коротко, то ми ставитимемо вам задачі, над вирішенням яких працюємо самі. Ви пропонуватимете рішення. Автори найкращих рішень отримуватимуть матеріальну винагороду. А головне - доказ, що вони вчилися тут не дарма, що вони готові до справжньої війни за реальність. Я відбиратиму кращих з кращих особисто. Шість перших переможців будуть оголошені під час нашого професійного свята вже наприкінці грудня цього року.
А на початку нового навчального року я бажаю вам одного - мрійте, дивіться за горизонт, ставте амбітні завдання та рухайтеся до досягнення своїх мрій — попри все. Тільки прошу вас - не мрійте посадами чи грошима в державі чи бізнесі. Мрійте результатами, амбітними місіями, постійно здобувайте знання, керуйтеся своїм покликанням, майте принципи. І посади та високі зарплати будуть.
Україна вперше в своїй історії стала легендою світу. Вам випаде закріпити цей її статус і примножити.
Бажаю вам успіхів у навчанні та перемоги нам всім.
Дякую за увагу та слава Україні!