Пане Голово, Члени арбітражного трибуналу, виступати перед вами як Агент України – це честь для мене.
Україна вірить в міжнародне право. Коли норми міжнародного права порушуються, у пошуку справедливості та відповідальності ми звертаємось до мирних засобів вирішення спорів.
Саме тому Україна звернулась до цього арбітражного трибуналу. Російська Федерація порушила основоположний принцип морського права: імунітет військових кораблів. Конвенція ООН з морського права гарантує цей імунітет. Це означає, що кораблі ВМС України – Бердянськ, Нікополь та Яни Капу – є втіленням нашого суверенітету і як такі заслуговують на повагу. Проте Росія не поважає міжнародне право. Як і не поважає суверенітет України.
І в цьому випадку – не поважає імунітет військових кораблів України – цей загальновизнаний принцип міжнародного права. Сьогодні, тут, ми захищаємо не лише Україну, але й весь міжнародний правопорядок на морі.
Але Україна тут ще й з іншої причини. Ми ведемо цю справу заради наших двадцяти чотирьох відважних моряків, які постраждали внаслідок зневаги Росії до міжнародного права. Росія позбавила їх свободи на дев’ять з половиною місяців, утримуючи їх вдалині від родин. Росія ставилась до них як до злочинців, помістивши їх в жахливі умови сумнозвісної тюрми Лефортово та змушуючи їх сидіти в клітках в російських судах. Уся моя країна та цілий світ спостерігали за цими жахіттями. Ця справа – про мужніх українських моряків. Прошу вас як арбітрів, заслуховуючи юридичні аргументи сторін протягом цього тижня, пам’ятати імена цих хлопців. Саме їх Росія заарештувала, тримала під вартою та переслідувала в рамках кримінальної справи. І вони заслуговують на правосуддя. Це:
Капітан другого рангу Денис Гриценко,
Старший лейтенант Роман Мокряк,
Капітан-лейтенант Богдан Небилиця
Старшина першої статті Олег Мельничук
Капітан третього рангу Володимир Лісовий,
Капітан-лейтенант Сергій Попов,
Старші лейтенанти Андрій Драч та Василь Сорока,
Старші матроси Андрій Артеменко, Віктор Безпальченко, Юрій Без’язичний, Андрій Оприско, Володимир Терещенко, Михайло Власюк, Володимир Варимез, та В’ячеслав Зінченко,
Матроси Андрій Ейдер, Богдан Головаш, Євгеній Семидоцький, та Сергій Цибізов,
Старший мічман Юрій Будзило та мічман Андрій Шевченко, та старшини другої статті Владислав Костишин та Сергій Чуліба.
Росія не хоче, щоб цей арбітраж розглядав справу України. Росія прагне уникнути вирішення спору за Конвенцією ООН з морського права, навіть не дивлячись на те, що дала свою згоду на це. Росія вважає, що може порушувати міжнародне право без будь-яких наслідків.
Росія помиляється. Значну кількість її аргументів Міжнародний трибунал з морського права вже відхилив. Цей трибунал у Гамбурзі видав наказ, яким постановив, що Росія повинна негайно звільнити наші кораблі та військовослужбовців. Цей наказ було схвалено 19 голосами проти 1 – як того вимагав здоровий глузд.
Міжнародний трибунал у Гамбурзі визнав, що має попередню юрисдикцію у справі для видачі цього наказу.
Цього тижня все, про що просить Україна, - це щоб Арбітраж пішов подібним шляхом і визнав свою юрисдикцію у цій справі. Ми переконані, що представлені вам матеріали без будь-яких сумнівів вказують на наявність у вас юрисдикції.
Україна наведе аргументи на користь відхилення спроб Росії уникнути відповідальності, адже вони не ґрунтуються на чинних принципах міжнародного права. Ба більше, вони непослідовні. Коли Росії зручно називати певні дії правоохоронною діяльністю, вона це робить. Однак, коли їй вигідно – вона вже говорить про військову діяльність. Коли Росія тільки-но заарештувала наші судна, вона спиралась на Конвенцію ООН з морського права для виправдання своїх дій. Проте зараз Росія наполягає на тому, що її дії не підпадають під регулювання Конвенції. Єдине в чому Росія послідовна, так це у прагненні уникнути відповідальності за свої дії.
З фактами у Росії теж не все гаразд. Протягом усіх виступів учора вам розповідали, що жодного спору щодо фактів насправді немає. Тож я дуже здивувалась, почувши цілу низку безпідставних тверджень. Мені добре відомий зміст матеріалів цієї справи, а також свідчення наших моряків. І ці свідчення – про інше.
Учора вам представили хибну картину суті спору та помилкове тлумачення Конвенції. Сьогодні ми розповімо, про що насправді йдеться у цьому спорі.
Тут я хочу зупинитись, щоб наголосити – хоч це й відомо усьому світу – спори між Україною та Росією комплексні й багатогранні. Багато з них – дуже серйозні. Щоденно ми стаємо свідками обурливих порушень міжнародного права з боку Росії. Однак навіть для нас арешт Росією наших військових кораблів став небувалим прецедентом.
Хоч між нами і багато спорів, на цьому слуханні ми прагнемо вирішити вузьке питання в рамках Конвенції ООН з морського права щодо порушення Росією нашого суверенітету при арешті та затриманні українських військових кораблів та їх членів екіпажу.
Цей арбітраж має юрисдикцію розглядати цей спір. Сьогодні ми доведемо, чому арбітраж має відкинути всі заперечення Росії проти юрисдикції.
Спершу перед вами виступить пані Марні Чік. Вона доведе, що цей спір не стосується військової діяльності, а тому не підпадає під виключення зі сфери юрисдикції за Статтею 298 (1) (b) Конвенції ООН з морського права. Україна заявляє, що Росія порушила імунітет її військово-морських суден. Коли Росія заарештувала ці судна та їх членів екіпажу, щоб притягнути до відповідальності за нібито порушення російського законодавства, цей імунітет був порушений. Відкривши кримінальну справу на українських військовослужбовців, Росія продовжила нав’язувати свою кримінальну юрисдикцію. І тримала наші військові кораблі на тій підставі, що вони були «доказами» у кримінальній справі.
Такі дії є грубими порушеннями морського права. Позов України стосується незаконної спроби застосування кримінальної юрисдикції проти кораблів, які наділені імунітетом від такої юрисдикції. Цей спір не підпадає під виняток Конвенції щодо військової діяльності.
Після виступу пані Чік професор Алфред Соонс доведе, що вимоги України щодо порушень імунітету підпадають під сферу дії Конвенції. Зокрема, він пояснить, що оскільки порушення Росією імунітету мали місце у виключній економічній зоні в Чорному морі, вони підпадають під регулювання статті 95 та 96 Конвенції.
Росія намагається оспорити точне місце незаконного затримання українських суден і військовослужбовців, але цьому не час на даному етапі розгляду спору. При розгляді попередніх заперечень РФ, ви маєте прийняти факти, як вони представлені Україною.
Росія не лише послуговується фактичним аргументом, що не на часі, але і заявляє недопустимі юридичні аргументи. Росія стверджує, що вона вдалась до «переслідування по гарячих слідах» кораблів і мала право переслідувати наші кораблі з територіального моря до виключної економічної зони з метою арешту. Положення Конвенції щодо імунітету військових кораблів ж передбачають інше. Росія помиляється на кожному кроці. Ідея «переслідування військового корабля по гарячих слідах» абсурдна. Аргумент Росії невірний ще й тому, що вона заперечує імунітет військових кораблів у територіальному морі. Попри те, що це питання поки не стоїть перед арбітражним трибуналом на цьому етапі, професор Соонс доведе, що стаття 32 Конвенції передбачає такий імунітет в територіальному морі.
Після виступу професора Соонса професор Жан-Марк Тувенен доведе, що арбітражний трибунал також має юрисдикцію щодо спору між сторонами стосовно порушення Росією наказу про запобіжні заходи та загострення спору. Він говоритиме про недотримання Росією наказу про запобіжні заходи, виданого Міжнародним трибуналом з морського права. Наказ Трибуналу в Гамбурзі в травні 2019 року є обов’язковим до виконання і чітким: Росія мала негайно звільнити військові кораблі й військовослужбовців України. Але після цього наказу Росія продовжувала утримувати їх протягом декількох місяців. Це було серйозним порушенням статті 290 Конвенції, яка юридично зобов’язує негайно виконати наказ про запобіжні заходи. Арбітражний трибунал має юрисдикцію щодо цього серйозного порушення Конвенції. Професор Тувенен також пояснить, як Росія порушила статтю 279 Конвенції, загостривши спір між сторонами.
Нарешті, пан Девід Зайонтс доведе, що Україна виконала свої зобов’язання та приступила до обміну думками щодо вирішення цього спору. Відповідно до вимог статті 283 Конвенції Україна звернулась до Росії щодо обміну думками відносно вирішення цього спору. Але Росія відкладала це питання і не збиралася невідкладно переходити до обміну думками. Тим часом наші військовослужбовці залишалися під вартою і пережили додаткові порушення їх імунітету в російських судах. Україна мала всі підстави розпочати арбітражний процес і звернутися з клопотанням про призначення запобіжних заходів.
Пане Голово, члени арбітражного трибуналу, ви побачите, що аргументи України для користь юрисдикції арбітражного трибуналу належним чином засновані на нормах міжнародного права. У той час як попередні заперечення Росії – ні. Росія вчинила серйозні порушення норм міжнародного права, зазіхнувши на імунітет військових кораблів України. Відповідно до Конвенції ООН з морського права арбітражний трибунал має юрисдикцію для розгляду справи щодо цих серйозних порушень по суті й притягнення Росії до відповідальності.
Бердянськ, Нікополь, Яни Капу та двадцять чотири члени екіпажу були незаконно затримані майже три роки тому. Україна звертається до арбітражного трибуналу з проханням невідкладно перейти до розгляду справи по суті.
Від імені моєї країни дякую вам за увагу до цієї важливої справи. Ми прагнемо вашої підтримки, щоб Україна, нарешті, домоглася справедливості, відповідальності та компенсації для наших хоробрих військовослужбовців і відстояла загальновизнаний принцип абсолютного імунітету військових кораблів.
Пане Голово, зараз я прошу Вас дати слово пані Чік.