Авторська стаття міністра закордонних справ України Дмитра Кулеби для видання Foreign Affairs (США)
4 квітня я сидів за великим круглим столом у штаб-квартирі НАТО в Брюсселі та аплодував, коли Фінляндію офіційно прийняли до Альянсу. Я радію за наших фінських друзів і вітаю цей зсув тектонічних плит європейської безпеки. Але моя країна, Україна, ще не є членом НАТО, і цей зсув не буде завершеним, доки вона не стане повноправним членом Альянсу. На наше щастя, коліщата історії рухаються, і нікому не вдасться їх зупинити.
Війна Росії проти України — це не лише вбивство українців і крадіжка нашої землі. Путін намагається зруйнувати фундамент безпекового порядку Європи, сформованого після 1945 року. Ось чому ставки настільки високі не лише для України, а й для всієї євроатлантичної спільноти.
Ані Україна, ані Сполучені Штати чи їхні союзники по НАТО не обирали цю битву. Цю війну почала Росія. Але саме Україна та її західні партнери мають покласти їй край, здобувши справедливу перемогу, яка гарантує мир і стабільність у Європі для майбутніх поколінь.
Для цього потрібно визнати неминуче: Україна вступить до НАТО і це станеться радше швидше, ніж пізніше. Альянсу час облишити пошук виправдань та розпочати процес, який завершиться вступом України. Це продемонструє Путіну, що він уже зазнав невдачі, і змусить його вгамувати амбіції. У ході цієї війни Україна довела, що більш ніж готова до членства і може багато запропонувати Альянсу. Нині нам потрібне чітке письмове зобов’язання від союзників, яке визначить шлях до вступу України в НАТО.
Виправдання, виправдання
Як найуспішніший оборонний альянс в історії, НАТО одночасно є гарантом безпеки та вираженням спільного політичного майбутнього. Але сила Альянсу заснована на політичній волі його держав-членів, якої бракувало щоразу, коли йшлося про членство України.
На саміті НАТО 2008 року в Бухаресті союзники НАТО визначили членство України своєю метою, але з тих пір витратили більше часу на те, щоб сигналізувати Росії, що цього насправді не станеться (принаймні в осяжному майбутньому), ніж на практичні кроки для втілення цієї мети у дійсність. Іншими словами, Альянс висловив бажання тримати двері відкритими для членства України, але лише за умови, що вона найближчим часом не затьмарить поріг НАТО. Після трьох російських нападів — у Грузії в 2008 році, в Україні в 2014 році і тепер знову в Україні — стає зрозуміло, що невизначеність є найкращим союзником Путіна.
За 15 років, які минули з Саміту НАТО в Бухаресті, ми чули багато аргументів, чому Україна не може вступити до НАТО. Наприклад, деякі союзники стверджували, що вступ країн, які мають спільний кордон з Росією, може спровокувати Москву. Цей аргумент завжди був хибним, але повторювати його зараз просто сміхотворно. Коли у 2014 році Росія окупувала Крим, Україна офіційно була позаблоковою країною і не прагнула приєднатися до НАТО. Станом на 2022 рік, коли Росія розпочала своє жахливе повномасштабне вторгнення, НАТО все ще не надавало реальних перспектив вступу України. Нині, коли я пишу ці рядки, у Києві лунає сирена повітряної тривоги, а Росія продовжує багатомісячні спроби штурму Бахмута та готується відбивати серію контрнаступів України. Тож для кожного, хто стверджує, що вступ України до НАТО спровокує Росію, я маю просте питання: ви серйозно?
Абсурдно, що деякі противники членства України продовжують висувати аргумент про спільний кордон навіть після понад року повномасштабної війни. Приєднання Фінляндії раз і назавжди довело, що цей аргумент не витримує критики. Реакцією Росії на розширення НАТО, внаслідок якого держава-член опинилася безпосередньо на її кордоні, стала не критика Фінляндії, а применшення важливості її вступу загалом. Вірогідно, Москва вирішила не підкреслювати власну неспроможність утримати Гельсінкі від вступу в Альянс.
Інші противники нашого вступу стверджували, що сама Україна розділена щодо членства в НАТО. Колись так і було, але цей час давно минув. Підтримка вступу до Альянсу в українському суспільстві стабільно зростає з 2014 року, коли Росія незаконно захопила Крим і розпалила війну на Донбасі. У 2019 році Україна офіційно зафіксувала намір вступу в НАТО у Конституції. Нині переважна більшість українців — 82 відсотки, згідно з опитуванням Міжнародного республіканського інституту в лютому 2023 року — підтримують приєднання України до Альянсу. Регіонального поділу також більше немає: більшість українців у всіх регіонах країни виступають за НАТО.
Крім того, самі мешканці країн НАТО все більше сприймають Україну як частину своєї спільноти. Згідно з загальноєвропейським опитуванням, проведеним у лютому 2023 року, 68 відсотків громадян ЄС вважають напад Росії на Україну нападом на Європу в цілому. Так вважають 80 відсотків поляків та іспанців, 70 відсотків голландців, 65 відсотків німців і французів. І лідери більшості країн НАТО, і громадськість у цих країнах сприймають Україну як невід’ємну частину західної архітектури безпеки. Час діяти відповідно до цих переконань.
Найновіший аргумент проти вступу України полягає в тому, що це питання нібито роз’єднує Альянс. Подібне вже казали в Європі ті, хто прагнув заблокувати шлях України до членства в Європейському Союзі. Рік тому вони переконували, що питання кандидатства України розділяє ЄС. Але коли у червні 2022 року всі 27 країн-членів ЄС підтримали надання Україні цього статусу, Євросоюз відчув нову єдність, мету та силу. Те саме станеться з НАТО, коли чітке рішення про шлях України до членства буде ухвалене.
Російська агресія проти України вже надала Альянсу нової сили і нового raison d’être. Подолавши розбіжності з союзниками, до НАТО приєдналася Фінляндія. Швеція теж пройде цей шлях, а згодом його може пройти і Україна. Це лише питання політичної волі. Якщо ми будемо зосереджуватися на тому, що нас роз’єднує, ми будемо роз’єднаними. Натомість якщо ми шукатимемо практичні рішення, НАТО стане сильнішим і згуртованішим. Час облишити виправдання і нарешті визнати, що немає альтернативи повноправному членству України, якщо метою НАТО є гарантування безпеки євроатлантичної спільноти.
Я в жодному разі не ставлю під сумнів поточну підтримку НАТО. Союзники надали Україні чимало життєво важливої допомоги з початку повномасштабного вторгнення Росії, і ми вдячні за неї. Але я ставлю під сумнів стратегію НАТО щодо України та довгострокової безпеки євроатлантичного простору. Страх нажто довго затьмарював розсудливість Альянсу, змусивши його втілювати надмірно обережну стратегію, яка призвела до тяжких наслідків для тисяч українців, які були викрадені, зґвалтовані, закатовані, депортовані чи вбиті. Хибна стратегія НАТО дозволила Росії підривати безпеку Заходу кібератаками, шпигунством і політичним втручанням.
Не чинні лідери країн НАТО ухвалювали хибні рішення, які призвели до таких наслідків, але саме вони можуть нині зробити сміливий крок до розширення Альянсу, захистивши таким чином євроатлантичну спільноту. Якщо залишити Україну вразливою, це призведе лише до подальшої нестабільності та російської агресії.
Поза Бухарестом
Україна прагне вступити до НАТО, отримавши захист статті 5, яка передбачає, що збройний напад на одного або кількох союзників у Європі чи у Північній Америці вважається нападом на них усіх, і зобов’язує їх до «дій, які вважатимуться необхідними, включаючи застосування збройної сили, з метою відновлення і збереження безпеки у Північноатлантичному регіоні». Хто на нашому місці не прагнув би такого захисту? Але ми реалісти. Ми не прагнемо втягнути Сполучені Штати чи інші країни НАТО у війну. Це наша війна, і ми успішно ведемо її за щедрої підтримки наших партнерів і союзників.
Ми ніколи не закликали жодну країну надсилати війська і не маємо наміру звертатися з таким проханням. Ми не шукаємо “чарівної палички”, яка чудесним чином покладе край війні та позбавить необхідності вигравати її на полі бою. Те, чого ми прагнемо, — це конкретний графік вступу України до НАТО.
На майбутньому саміті Альянсу у Вільнюсі держави-члени НАТО мають надіслати Росії чіткий письмовий сигнал про те, що гру завершено: Україна є частиною Заходу, вона на порозі Альянсу, і незабаром увійде в його двері. Щоб уникнути непорозумінь, йдеться не про негайне членство, а про те, щоб союзники НАТО зробили історичний крок до прийняття України в Альянс.
Немає потреби в Плані дій щодо членства, який встановлює показники, які країна має виконати до вступу; Фінляндія та Швеція продемонстрували, що в подібних програмах немає необхідності, і Україна більш ніж відповідає критеріям для приєднання. Час внести ясність замість самого лише підтвердження відданості політиці відкритих дверей, яка дозволяє Путіну користуватися невизначеністю. НАТО має уникнути спокуси висунення Україні додаткових вимог, які продовжать відтерміновувати її членство.
Натомість НАТО має ухвалити політичне рішення, яке або визначить графік вступу України безпосередньо на саміті у Вільнюсі, або зобов’яже представити його до кінця 2023 року. Вступ - це процес, і досягнення кінцевої мети повноправного членства України в Альянсі залежатиме зокрема від безпекової ситуації, але цей процес має початися негайно.
Було б доцільно, щоб члени НАТО вирішили, які саме гарантії безпеки вони хочуть запропонувати Україні зараз, до вступу, і які з цих гарантій продовжуватимуть діяти після того, як Україна стане членом НАТО (крім тих, що закріплені в Північноатлантичному договорі). Якщо НАТО не зважиться на дії у Вільнюсі, то продовжить нести ганьбу Бухареста. Час діяти.
Переваги, а не проблеми
Україна може багато отримати від НАТО, але вона також багато дає Альянсу. Сьогодні Україна захищає весь східний фланг НАТО та ділиться своїми знаннями з союзниками. Наприклад, українські військові довели, що натівський принцип децентралізації може бути ефективним, коли йдеться про компактні підрозділи професійних військових і контрактників, але він не працює під час повномасштабної війни, коли до 70 відсотків особового складу підрозділів складають мобілізовані військові. Україна також на власному досвіді довела, що, всупереч практикам НАТО, ті самі командири, які тренують підрозділи, мають командувати ними у бойових діях. Серед інших уроків, яких Україна навчила НАТО, - цінність інновацій, винахідливості, локальної ініціативи, громадської підтримки армії та цивільного захисту.
У ході повномасштабної війни Україна допомогла зміцнити правила, стандарти та процедури НАТО, підвищивши готовність Альянсу до сучасних війн високої інтенсивності. Україна також має неперевершений досвід протидії гібридним загрозам та інформаційній війні, забезпечення стійкості державних інституцій та критичної інфраструктури. Сьогодні мільйони українців здобувають безцінний досвід у найкривавішій у ХХІ столітті війні в Європі. Завтра вони привнесуть цей досвід у зміцнення колективної безпеки НАТО.
Найкращий спосіб гарантувати євроатлантичну безпеку – прийняти Україну в НАТО. Політики, дипломати та аналітики можуть завжди шукати нові аргументи, чому потрібно залишити Україну поза дверима, як вони це роблять уже багато років. Гарна новина полягає в тому, що кожен новий їхній аргумент слабший за попередній. Погана новина в тому, що постійна потреба їх спростовувати марнує дорогоцінний час за рахунок безпеки людей. Україні потрібне НАТО, а НАТО потрібна Україна.
Оригінал статті за посиланням: https://www.foreignaffairs.com/ukraine/why-nato-must-admit-ukraine