Авторська стаття міністра закордонних справ України Дмитра Кулеби для спеціального випуску авторитетного німецького журналу Internationale Politik

Повномасштабна агресія Росії проти України сколихнула Європу та світ. Ця війна визначить майбутнє Європи та обличчя 21-го століття. Баланс сил зміниться, в Європі постане нова архітектура безпеки, система міжнародного кримінального права буде оновлена, а моральний фундамент Європи зміцниться.

Масштаб змін очевидний, але чи будуть вони на краще чи на гірше – залежить від нас як урядів і суспільств. Жити у переломний час – означає брати на себе відповідальність за світ, який ми передамо нашим дітям. Важкі рішення доводиться ухвалювати в умовах, коли попередні стратегії зазнали краху, половинчасті заходи не спрацювали, а часу для ґрунтовних роздумів обмаль.

Ми вітаємо трансформацію позиції Німеччини за попередній рік, зокрема докорінну зміну політики Канцлера Олафа Шольца щодо військової підтримки України та визнання Федеральним Президентом Франком-Вальтером Штайнмаєром помилок в політиці Німеччини щодо Росії. Це кроки в правильному напрямі та свідчення суперсили Німеччини, яка полягає в її здатності до саморефлексії, визнання помилок і зміни курсу.

За зміною ставлення мають слідувати дії. Німеччина вже здійснила рішучі кроки, підтримавши надання Україні статусу кандидата на вступ в ЄС та постачання нашій державі танків Leopard. Ми надзвичайно вдячні за цю підтримку. Два інші ключові рішення, які необхідно ухвалити, це визначення чіткої перспективи членства України в НАТО та створення Спеціального трибуналу щодо злочину агресії проти України.

Перемога України у війні, її вступ до НАТО та ЄС і вирок Спеціального трибуналу створять нову європейську реальність.

Нова Європа, що постане на цих трьох стовпах, буде континентом миру, який спиратиметься на потужну оборону та стримування, а не роззброєння та умиротворення. Європа буде континентом процвітання, який розвиватиме глибокі та диверсифіковані економічні зв’язки з Азією та Африкою, а не утопатиме в політичній корупції Росії. Європа буде континентом зеленої енергетики, а не залежності від російського викопного палива та атомної енергетики. Урешті-решт Європа стане континентом справедливості, де найбільша загарбницька війна 21 століття не лише зазнала поразки, але й завершилася переслідуванням і покаранням винних.

У цьому сенсі нинішній переломний момент — це перехід від минулого до нової реальності, а не кінцева точка. Важливо зрозуміти, що призвело до цього нелегкого періоду, і зробити правильні висновки.

Німецькі помилки

Витоки геноцидної війни Росії проти України варто шукати у минулому. Путінська Росія не стала агресивним реваншистським режимом за день. Війні передували роки придушення свободи в Росії, роки токсичної пропаганди проти України та Заходу. Роки сліпоти на Заході щодо справжнього курсу Росії, мотивовані бажанням мати з Росією справи, як і раніше. Насамкінець, протягом цих років застереження України та інших держав Центральної Європи та Балтії безпідставно ігнорувалися.

Україна несе частину власної відповідальності за минуле, зокрема за зигзагоподібну зовнішню політику, нестачу рішучих трансформацій і ослаблення армії протягом 2000-х років. Водночас у 2014 році Україна прокинулася і вже не засинала, тоді як ряд європейських урядів і еліт продовжували закривати очі на справжні наміри Росії. «Північний потік-2» та інші погані рішення, ухвалені нібито з «економічних» міркувань, продовжували годувати російського монстра. Стратегічні помилки накопичувалися роками аж до чорного ранку 24 лютого 2022 року, коли зло обрушило всю свою руйнівну силу на українців.

Сумна правда полягає в тому, що це війна Росії, а не Путіна. Пересічні росіяни переважно підтримують дії свого президента. Путін і його генерали віддають накази, але виконують їх звичайні люди з усієї Росії. Саме вони вбивали невинних українців у Бучі, Ірпені, Ізюмі, Маріуполі та інших зруйнованих війною українських містах і селах.

Як так сталося, що росіяни стали затятими прихильниками та виконавцями геноциду? Звісно, прямі паралелі між Третім Рейхом і путінською Росією недоречні, адже нацистський режим був унікальним злом, яке не варто порівнювати ні з чим. Але рушійні сили, які сповнюють людський розум отруйної ненависті, подібні. У випадку Росії вони виникли через нездатність росіян пропрацювати власне минуле.

Радянський тоталітарний режим за своїми методами не відрізнявся від нацистського. Але на відміну від поколінь німців, які визнали історичну провину та пропрацювали свою колективну пам’ять, мільйони росіян цього так ніколи і не зробили. Злочини сталінської епохи в Росії ніколи всерйоз не засуджувалися, не кажучи вже про кримінальне переслідування. І що ще більш огидно: росіяни продовжували прославляти Сталіна та нести квіти до його пам'ятників. У Росії видавалися книжки, які прославляли Сталіна як «ефективного менеджера», який виграв війну, та ігнорували нелюдську ціну цієї перемоги. Ставлення до Сталіна завжди кардинально відрізняло росіян та українців, які зазнали величезних страждань від його режиму, зокрема під час Голодомору-геноциду 1932-1933 років.

Росія відвернулася від власного минулого і натомість взялася за спотворення історичних наративів. Путін приватизував перемогу країн Антигітлерівської коаліції над нацизмом, проголосив її перемогою Росії та створив з неї ідеологічний інструмент свого режиму. Замість вшанування пам’яті жертв війни російська пропаганда створила збочений культ. Замість загальноприйнятого гасла «Ніколи знову!» росіяни обрали гаслом «Можемо повторити!» і проводять паралелі між путінським мілітаризмом і «подвигом дідів».

Боляче, що Європа проспала появу нового фашизму. Водночас сьогодні все більше людей, на щастя, усвідомлюють справжню суть Росії, а міжнародна спільнота реагує належним чином. На відміну від 1930-х років, світ вчасно схаменувся і активно підтримує Україну, зокрема зброєю, санкціями, ізоляцією Росії, гуманітарною та фінансовою допомогою.

Цього разу світ знає, що російська агресія має зазнати поразки, а Україна має перемогти. Лише так війну можна зупинити там, де вона почалася, і не дати їй поширитися на інші країни.

Нинішній переломний момент приведе до нової реальності стратегічного миру та процвітання лише в тому випадку, якщо Німеччина та інші країни не дозволять заморозити конфлікт і натомість підтримуватимуть Україну, доки останній російський солдат не покине останній квадратний метр нашої міжнародно визнаної території.

Перемога миру і справедливості

Жахливі звірства росіян і жахіття агресивної, несправедливої та неспровокованої війни є кровоточивою раною в серці Європи. Ця рана має бути загоєна, і зробити це може лише справедливість. Українські правоохоронні органи, Міжнародний кримінальний суд, Міжнародний суд ООН та інші національні та міжнародні інституції працюють над переслідуванням воєнних злочинів, злочинів проти людяності та геноциду.

Злочин агресії також не може залишитися безкарним. Володимир Путін і його оточення почали цю загарбницьку війну. Цей найтяжчий міжнародний злочин, злочин агресії, містить у собі сукупність зла всіх подальших звірств. Засудження злочину агресії – вперше після Нюрнберзького процесу – осучаснить систему міжнародного кримінального права та зміцнить моральний фундамент Європи. Авторитетний голос Німеччини вкрай важливий для створення дієздатного Спеціального трибуналу.

Для України перемогою буде відновлення територіальної цілісності та притягнення російських злочинців до відповідальності. Для Росії поразкою буде явний крах її загарбницьких військ, що протверезить росіян і подіє як протиотрута від токсичної пропаганди. Для Заходу перемогою буде вступ України до ЄС і НАТО для забезпечення довгострокової стабільності, миру і справедливості на Європейському континенті.

Україна та Німеччина несуть особливу відповідальність за припинення реваншистських амбіцій Москви, яка прагне відновлення Російської імперії. По-перше, наші два народи поділяють спільну місію подолання будь-яких форм тоталітаризму чи реваншизму. По-друге, саме українці та німці допомагали створювати Російську імперію у XVIII столітті. Нині ми будемо тими, хто покладе край сучасному імперіалістичному божевіллю Росії.

Оригінал статті за посиланням: https://internationalepolitik.de/de/drei-saeulen-fuer-ein-neues-europa