НОВА РОЛЬ УКРАЇНИ ЯК БЕЗПЕКОВОГО ПАРТНЕРА
Україна набуває нової ролі на міжнародній арені. Ми не прохачі, не жертви, не джерело проблем. Сучасна Українська держава стає безпековим партнером, який має унікальний досвід та пропонує вирішення не лише своїх, але й глобальних проблем. 2026 рік закріпив це уявлення не лише в Україні, але й в усьому світі – від Східної Азії до Латинської Америки.
Цю нову роль сформувала ціла низка подій: успіхи українських воїнів на полі бою та стабілізація фронту, безпосереденій захист життя від іранських ударів та історичне турне Президента України Володимира Зеленського до держав Затоки, широка географія Drone Deals, кадри палаючих НПЗ, оборонних заводів та інших законних цілей від Москви та Санкт-Петербурга до далекого Омська понад 2500 кілометрів від кордонів України. Врешті-решт закріплення ролі України як контриб’ютора євроатлантичної безпеки у підсумковому документі Саміту НАТО в Анкарі.
Пріоритетне завдання української дипломатії на тлі цієї докорінної зміни сприйняття – цементувати нову роль нашої держави та перетворити її на конкретні переваги для нашої країни та людей. Синхронізувати зростаючу проєкцію військової потуги України із чіткими та прагматичними зовнішньополітичними інтересами.
Ми не займаємося благодійністю. Ми будуємо дорослі, взаємовигідні партнерства, які зміцнюють нашу спільну безпеку. Це стосується і оновленої політики прагматичного добросусідства.
Потрібно не забувати, що нова українська сила має бути спрямована на досягнення головної мети: всеохоплюючого, справедливого та стійкого миру та гарантованої безпеки для нашої країни та нашого народу. Ця сила потрібна не просто для гордості, а насамперед для того, щоб примусити відірваних від реальності злочинців у Кремлі до дипломатії та припинення війни, яку вони ніколи не зможуть виграти.
Прийнято говорити, що російська агресія назавжди змінила архітектуру безпеки Європи та світу. Це правда. Водночас вона назавжди змінила роль Росії у світі. Маніакальне небажання Путіна завершувати цю війну вже призвело до незворотного та фундаментального послаблення впливу Москви у цілій низці регіонів. У Європі зазнали поразки російські спроби дестабілізації та втручання у вибори у Молдові, Румунії та Угорщині. На Південному Кавказі з-під впливу Росії вислизають Вірменія та навіть Грузія. Центральна Азія все більше диверсифікує економічні зв’язки, поглиблюючи співпрацію з Китаєм і США. В Африці вплив Росії суттєво падає, особливо з викриттям незаконних схем рекрутингу. Подібні процеси спостерігаються і на Близькому Сході, в Індо-Тихоокеанському регіоні та Латинській Америці.
Для України та її союзників ці тенденції мають бути сигналом до негайних дій. Простір, який звільняється з відходом російського впливу, необхідно заповнювати. Час проактивних дій, поглиблення взаємовигідної співпраці, спільних проєктів.
Нова роль України на міжнародній арені потребує нового словника. Час створювати нові сенси та наповнювати звичні слова новим значенням, новим усвідомленням, здобутим Україною у полум’ї найбільшої війни в Європі з часів Другої світової. Бо саме в Україні сьогодні вирішується майбутнє Європи та світу, закладаються підвалини нової архітектури безпеки, яка гарантуватиме стабільність, мир та розвиток для нашого народу та мільярдів людей у світі. Ера конвенційного роззброєння завершилася. Мирна інерція завершилася. Настав час озброєного миру та гарантованої безпеки. І цю нову реальність не побудувати без України. Час сформулювати, як її бачимо ми.
СЛОВНИК УКРАЇНСЬКОЇ ВОЄННОЇ ДИПЛОМАТІЇ
Ключовим інструментом дипломата – а під час війни його зброєю – традиційно є слово. А серед безлічі текстів і контекстів, перекладів та інтерпретацій, акцентів та недомовок завжди, у кожну епоху, є головні слова.
І насправді чим складнішим, турбулентнішим та непередбачуванішим стає світ, тим простішими стають ці універсальні ключові поняття.
Своїм іноземним колегам я іноді кажу, що ХХІ століття почалося не феєрверками в ніч на міленіум, а вибухами російських ракет на світанку 24 лютого 2022 року. А триваюча війна — це війна про те, яким наше ХХІ століття буде. Чи буде воно, власне, нашим.
Це війна про те, які слова визначатимуть наше майбутнє. І якою мовою вони звучатимуть. У статті я запропоную лаконічний словник, з яким сьогодні працює українська дипломатія. Словник найважливіших слів, які ми послідовно закладаємо у фундамент майбутнього.
БЕЗПЕКА
Безпека — ключовий термін нашого часу. Бо коли немає безпеки, не буде ані політики, ані економіки. Ані виборів, ані інвестицій. Якою може бути впевненість у завтрашньому дні, якщо головне питання — чи буде вночі балістичний обстріл?
Безпека — це внутрішнє відчуття. Непомітне, коли воно є. Ключове, коли його бракує. Безпека може коштувати багато. Її відсутність може коштувати життя.
Сьогодні мусимо прямо визнати: вся архітектура безпеки, створена для запобігання війнам після 1945 року, зазнала остаточного краху на світанку 24 лютого трохи менше ніж 80 років потому.
Адже коли в Раді Безпеки ООН агресор ветує спроби протидії власній агресії, це не юридична колізія. Це вердикт світовому порядку.
А те, що з весни 2022 Росія тримає в полоні трьох українських співробітників Спеціальної моніторингової місії ОБСЄ, — це додаткова насмішка вседозволеності агресора.
Адже коли ключова безпекова організація Європи не може гарантувати безпеку навіть власного персоналу, постає питання щодо її доцільності. Принаймні, в такому вигляді.
Україна має дієві пропозиції щодо реформування ОБСЄ та Радбезу ООН – ми не просто скаржимося на несправедливість ключових міжнародних організацій, ми прагнемо відновити ефективність і дієвість правильних ідей, що покладені в їхню основу. Насамперед, обмеживши можливість одноосібного ветування. Це ширше за нашу боротьбу з російським агресором – йдеться про створення запобіжників іншим потенційним агресіям.
Це саме стосується МАГАТЕ – тут Україна пропонує виключити держави-агресори з процедур голосування. І знову ж таки: йдеться не лише про протистояння Росії. Йдеться про міжнародну атомну безпеку.
Ми шукаємо ті підходи, що працюватимуть не лише в наших інтересах – а в інтересах широкого кола миролюбних держав.
На сьогодні права, які Женевські конвенції гарантують військовополоненим, — це та сама безпека, яку Будапештський меморандум гарантує Україні.
Усе це може працювати лише тоді, коли поруч із принципами будуть санкції за їхнє недотримання.
І з цією метою ми створили Платформу прогресивного розвитку міжнародного гуманітарного права – для того, щоб працювали превентивні механізми, а санкції були автоматичними юридичними реакціями, а не політичними рішеннями.
Сьогодні безпека — це максимальна самодостатність. Це асиметричність і швидкість. Це дрони, якими країна без флоту нищить флотилію “другої армії світу”.
Україні сьогодні належить золота безпекова акція — адже наріжний камінь фундаменту нової архітектури європейської безпеки закладають наші захисники та захисниці.
Україна вже змінила уявлення світу про ведення війни.
І тепер змінює уявлення про стримування агресора: завтрашню безпеку визначатимуть не тисячі тон заряду зброї масового знищення, а тисячі дронів зі штучним інтелектом. Цей докорінний зсув народжується з полум’я війни Росії проти України.
Сьогодні наші воїни кров’ю пишуть європейську історію. Саме завдяки їм Україна вже є контрибутором євроатлантичної безпеки. На саміті НАТО в Анкарі з цим погодилися всі союзники.
Власне, як сьогодні можна уявити собі дієву євроатлантичну безпеку без України? Проста математика: Сувальський коридор, що поєднує територію балтійських країн із Польщею та відокремлює Калінінградську область від решти Росії, це приблизно 65-100 кілометрів. Цей перешийок традиційно вважається найуразливішим місцем в безпеці НАТО. Вже сьогодні українські дрони здатні забезпечувати кілзону майже до 50 кілометрів. Кілометраж зростатиме – і з ним зменшуватиметься бажання ворога випробувати зону на вразливість.
Іншими словами: вже зараз Україна здатна запропонувати рішення, що можуть перетворити вразливі точки географії НАТО на непрохідні барʼєри.
Наші Drone Deals — це взаємовигідні та рівноправні відносини з нашими союзниками. Безпека — це те, про що говорять на всіх майданчиках світу. І те, що забезпечує Україна. Як ключовий співтворець нової архітектури безпеки Європи. Безпеки, без якої все стає нічим.
ЄВРОПА
Україна – майбутній член ЄС. Наша інтеграція – вулиця з двостороннім рухом.
І це означає, що нам є, що запропонувати Євросоюзу. Йдеться не лише про очевидну роль України як безпекового контрибутора. Йдеться і про наш досвід децентралізації енергетики в умовах постійних обстрілів, про побудову однієї з найефективніших моделей цифрової держави, про найбільші в Європі підземні газосховища, які здатні стати подушкою енергетичної безпеки для ЄС у критичні зимові місяці.
Технічно ми вже відкрили два з шести переговорних кластерів. Інші — на підході. Працюємо як із Брюсселем, так і зі столицями держав-членів. А так само — з іншими кандидатами на вступ. Саме тому важливим був наш саміт у Києві з країнами Південно-Східної Європи. Переговори — не перегони.
Вступ України в ЄС лише закріпить реальність, у якій наша держава уже складає невід’ємну частину європейської спільноти. Адже немає жодної столиці ЄС, яку Президентка Єврокомісії Урсула фон дер Ляєн відвідувала б так часто, як Київ. І немає жодного іншого світового лідера, якого Європейська Рада запрошувала б до Брюсселя частіше, ніж Президента Зеленського.
І це не просто формальні контакти. Це віддзеркалення реальності – нашої постійної взаємодії в усіх галузях. Сьогодні Європейський Союз — ключовий партнер у підтримці нашої оборони та в усіх інших сферах. Бо наша безпека неподільна. А майбутнє — спільне.
Інша унікальність Європи — її постійна здатність перевинаходити себе. І коли сьогодні ЄС підтримує Україну, він сам стає сильнішим. Те, що за українського лідерства сьогодні активно розвивається європейська антибалістична спроможність, — це питання стратегічної автономії Європейського Союзу.
Шлях до повного членства обіцяє ще чимало різких поворотів. Проте ми дійдемо. І не погодимося на жодні “привали” як заміну фінішу. Ми дійдемо, бо йдемо одне одному назустріч.
І сьогодні справедливо говорити не лише «Україна — це Європа», а й «Європа — це Україна». Бо починали ми з формули «Нічого про Україну без України». А прийшли до іншої реальності — «Нічого про Європу без Європи».
Україна веде війну за Незалежність. А у своїй щорічній промові Президентка Єврокомісії говорить, що триває боротьба за Незалежність Європи. Ми єдині. Заявку на вступ до Європейського Союзу Україна подала 28 лютого 2022 року. На четвертий день великої війни. Бо Європа — це наше майбутнє. І в цьому переконанні — наша ключова єдність.
У 1990-х роках Канцлер ФРН Гельмут Коль назвав європейську інтеграцію «питанням війни та миру». Його слова пророчі. Бо сьогодні вступ України до ЄС – це ключова політична гарантія нашої безпеки. Нашої європейської безпеки.
ВОЛЯ
Українська воля – це ще один внесок України на шляху до вступу до ЄС, фактично нова європейська цінність.
Падіння Берлінського муру в 1989 році, безперечно, стало однією з ключових подій новітньої історії. Багато дослідників вважають цей момент кінцем Холодної війни. Я ж готовий сказати, що це був кінець Другої світової.
Адже у 1945 році поразки зазнав лише Третій Рейх. Натомість Другу світову в 1939 році Третій Рейх і СРСР почали спільно. Тож поразка СРСР в кінці 1980-х і його подальший розпад стали фактичним завершенням цього історичного циклу. Справедливим фіналом.
Безперечно й те, що возз’єднання Німеччини прискорило відновлення Незалежності України.
Але при всій історичній унікальності ті події не були ані остаточною перемогою свободи, ані тим паче «кінцем історії». Вони були передостаннім актом тоталітарного ХХ століття. Останній акт Росія намагається з запізненням відіграти зараз — розпочавши його в 2014 році у Криму.
На жаль, тоді відповіддю на російську окупацію Криму були нові газові контракти з Росією.
Адже після падіння Берлінського муру ключовою для Європи стала стабільність. Впевненість у завтрашньому дні. Гарантованість відпустки. Річна страховка та суботній шопінг у сусідній країні.
Усі ці насправді добрі речі привели Європу до детермінізму — віри, що все йде своїм плином і, відповідно, нічого не можна змінити.
Звідси ті «три дні», які прогнозували нам 24 лютого наші друзі. Звідси постійний страх перед ескалацією.
Триває пʼятий рік відведених нам трьох днів. Україна змінює динаміку війни. І робить це саме за допомогою Європи.
Бо Європа вже теж змінилася. І, можливо, великою мірою змінила її саме Україна. Додавши до переліку європейських цінностей наш унікальний внесок. Нашу свободу попри. Нашу боротьбу за. Українську антиотруту європейському детермінізму. Нашу волю.
СПРАВЕДЛИВІСТЬ
Коли ми починали говорити про необхідність створення Спеціального трибуналу щодо злочину агресії та притягнення до відповідальності Путіна й усього керівництва Росії, нам казали, мовляв, ми мрійники.
Проте ми не мріяли. Ми знали, що маємо це зробити. Щоб ніхто більше не спалив нашу «Мрію». Справедливість — це не помста. Це людяність. І це також безпека. Коли злочинець отримує за злочин не вирок, а винагороду, рецидив обов’язково буде.
Лише невідворотність покарання стримає інших агресорів.
Цьогоріч були історичні кроки. Цього травня в Кишиневі юридичний старт Трибуналу дали 37 держав світу. Там зібралися не мрійники.
Там зібралися правники.
Юридична база є. Місце є. Практична робота має розпочатися вже наступного року. Фактично ми вже завершили побудову інфраструктури відповідальності з трьох елементів: Спеціального трибуналу, Міжнародної компенсаційної комісії та Реєстру збитків.
Буде Гаага. Будуть вироки. Буде справедливість. І відповідальність ніколи не стане предметом компромісів. Бо справедливість — це невід'ємний елемент тривалого миру.
МИР
Можливо, зі слова «мир» треба було почати. Але точно одне — саме ним треба завершити.
І йдеться саме про те, щоб завершити. Не просто поставити на паузу чи заморозити. Не відкласти. А дійсно раз і назавжди завершити війну. Щоб ми більше не мусили воювати за нашу Незалежність, на яку Росія зазіхає століттями.
Здобути гідний, надійний, справжній мир.
У мирних зусиллях ми пройшли за останній рік шлях — від Анкориджа до Анкари. Яким би не був російський дух в Анкориджі — він уже розвіявся. Зараз маємо нову реальність на полі бою та за столом переговорів.
Я свідомо лишив головне для всіх українців і українок слово на фінал. Бо сьогодні мир — це безпека. Бо йдеться про мир для всієї Європи. Бо мир ми здобудемо сильною спільною волею. Бо мир вимагає справедливості.
В європейському словнику немає місця «русскому міру». Натомість ми обов’язково повернемо на його сторінки надійний і гідний мир. У нашій редакції.