Шановний Пане Президенте України, пане Міністре, дорогий Андрію, високоповажні посли України!

Для мене велика честь сьогодні звертатися до вас — людей, які представляють Україну в усьому світі. Ви — дипломати. Але за останні роки ви стали значно більшим. Ви стали голосом справедливості, захисниками правди та хранителями надії. Кожна столиця, де ви працюєте, стала ще одним фронтом боротьби України за свободу. І дозвольте мені почати з найпростішого слова.   Дякую!

Дякую не лише за те, що ви зробили для України. Дякую за те, що ви зробили для Молдови. Історія не дає сусідам можливості обирати час, у який їм судилося жити. Але вона завжди залишає їм вибір — поруч із ким стояти.

Молдова свій вибір зробила. Ми стали поруч з Україною. А Україна — завдяки неймовірній мужності свого народу та незламності своїх Збройних Сил — захистила значно більше, ніж власні кордони. Кожен український воїн, який боронить Харків, Херсон, Запоріжжя чи Донеччину, захищає не лише свою державу. Він захищає мир усієї Європи. І так — він захищає також мир у Молдові.

Наші діти сплять спокійно тому, що українські діти, військові, лікарі, рятувальники та звичайні громадяни пережили жахіття, яких не повинен зазнати жоден народ.

Це борг, який жоден сусід не здатен повністю віддати. Та справжня дружба вимірюється не боргами. Вона вимірюється тим, чи приходимо ми на допомогу тоді, коли це найбільше потрібно. І Молдова щодня намагалася бути поруч.

Коли мільйони українців були змушені тікати від бомб, наша невелика країна відкрила для них не лише свої кордони, а й свої домівки та серця своїх людей. Наші села, міста й громади приймали матерів, дітей і літніх людей як рідних. Бо коли горить дім твого сусіда, ти не ставиш запитань, перш ніж принести воду. Ти просто допомагаєш.

Окрім гуманітарної солідарності, ми стояли пліч-о-пліч із вами, захищаючи принципи, які гарантують безпеку кожної держави — великої чи малої. Молдова незмінно підтримувала Україну в міжнародних організаціях. Ми підтримували всі зусилля, спрямовані на захист міжнародного права. І ми твердо переконані: не може бути тривалого миру без справедливості та відповідальності.

Злочин агресії не може стати ще однією сторінкою історії, яку світ мовчки перегорне. Агресія ніколи не повинна ставати нормою. Безкарність ніколи не повинна ставати прийнятною. Справедливість — це не помста. Справедливість — це фундамент миру. Саме тому Молдова підтримує міжнародні зусилля, спрямовані на притягнення до відповідальності за злочин агресії та за кожен злочин і кожне звірство, скоєне під час цієї війни.

Дорогі друзі!

Спостерігати за українською дипломатією протягом останніх років було справді вражаюче. Ви досягли того, що багато хто вважав неможливим. Ви зберегли безпрецедентну міжнародну єдність. Ви забезпечили підтримку з усіх куточків демократичного світу. Ви переконали держави, розділені географією, мовами й історією, що боротьба України — це і їхня боротьба. Ви перетворили співчуття на конкретні дії. Декларації — на рішення. А рішення — на системи протиповітряної оборони, санкції, фінансову допомогу та політичні зобов'язання.

Ми, дипломати, часто жартуємо, що найбільший успіх нашої роботи — це коли ніхто її не помічає. До української дипломатії це правило точно не застосовується. Сьогодні вас бачить увесь світ. І, відверто кажучи, ми інколи дивимося на темп вашої роботи й замислюємося, чи не триває ваша доба більше ніж двадцять чотири години.

Шановні колеги!

Є слова Тараса Шевченка, які надихали покоління українців: «Борітеся — поборете! вам Бог помагає!» Україна довела, що це не просто поетичний рядок. Це — національна філософія.

Але Україна нагадала Європі й іншу істину: навіть найменший птах здатен першим попередити ліс про наближення бурі. Бо справжня сила вимірюється не розмірами, а мужністю.

В українській традиції рушник супроводжує людину в найважливіші моменти життя. Кожен його візерунок розповідає свою історію. Кожна нитка зберігає пам'ять. Майбутнє Європи дедалі більше нагадує саме такий рушник. Україна й Молдова вплітають у нього свої нитки — не шовком, а жертовністю, стійкістю та непохитною вірою.

Наше європейське майбутнє більше не є абстрактною мрією. Це наш спільний проєкт. Наша спільна відповідальність. Наша спільна мета. І одного дня ми святкуватимемо разом. Не тому, що Європа зробила нам подарунок. А тому, що наші громадяни вибороли своє місце мужністю, реформами та незламною рішучістю.

Шановні пані та панове Посли!

Де б ви не служили завтра — у Вашингтоні чи Веллінгтоні, у Бразиліа чи Брюсселі, у Токіо чи Тунісі, — ви несете із собою значно більше, ніж дипломатичні повноваження.  Ви несете історію народу, який відмовився зникнути. Ви несете голос людей, які обрали гідність замість страху. Ви є живим доказом того, що свобода сильніша за тиранію, а світло завжди перемагає темряву. І навіть у найтемніші часи ви знаходите в собі сили усміхатися.

Коли мені бракує оптимізму, я згадую Указ Президента України Володимира Зеленського від восьме травня, яким Путіну було «дозволено» провести свій сюрреалістичний парад. Зізнаюся, щоразу це помітно поліпшує мій настрій.

Шановні колеги!

Я щиро бажаю, щоб дуже скоро ваші щорічні зустрічі були присвячені вже не мобілізації підтримки країни, яка веде війну, а святкуванню успіху держави, яка живе в мирі.

України, що будує школи, а не укриття. Експортує інновації, а не стійкість. Проводить фестивалі, а не екстрені міжнародні конференції. Повертає додому кожну родину, яку розлучила війна. Передусім цей день належатиме Україні.

І давайте разом зробимо все, щоб він настав якомога швидше. Слава Україні!