Щороку 5 серпня Україна вшановує пам'ять жертв Великого терору – масових політичних репресій 1937-1938 років. Точкою відліку Великого терору вважається день, коли набрав чинності наказ НКВС від 30 липня 1937 року № 00447, що запустив виконання постанови Політбюро ЦК ВКП(б) від 2 липня 1937 року П51/94 «Про антирадянські елементи». 

Після цього комуністичний режим запровадив розстрільні ліміти та позасудові органи («трійки») для знищення «антирадянських елементів», яких поділили на 2 категорії – перша означала негайний розстріл, друга — ув'язнення в таборах ГУЛАГ НКВС СРСР. Для України, до складу якої входила Молдовська автономна республіка, за першою категорією встановили ліміт 26 150 осіб, а 1938 року він був збільшений до 83 122. Неможливо згадати всіх закатованих поіменно – їм немає числа.

Відомо, що наймасовішими похованнями українців лишаються Биківнянські могили під Києвом, де встановлено імена понад 20 тисяч розстріляних людей, та урочище Сандармох в Карелії, де із 9500 осіб, розстріляних за 9 днів осені 1937 року, близько 300 пов’язані з Україною. Серед них – видатні діячі культури, освітяни, медики, священники, агрономи, а також офіцери, урядовці та дипломати УНР, які зробили помітний внесок у її державотворення та становлення на міжнародній арені, зокрема керівників Міністерства закордонних справ УНР.

Сьогодні Україна вшановує свій загублений цвіт, своє розстріляне відродження, усіх тих, чиє життя забрали радянські кати. 

Це поет, літературознавець, лідер «неокласиків» Микола Зеров; прозаїк і перекладач Валер'ян Підмогильний; поет, основоположник та лідер українського футуризму Михайль Семенко; поет, прозаїк, критик, співзасновник ВАПЛІТЕ Майк Йогансен; видатний драматург Микола Куліш; поет і перекладач Марко Вороний; письменник, перекладач та публіцист Григорій Епік; режисер-новатор, засновник експериментального театру «Березіль» Лесь Курбас; художник-монументаліст, засновник школи «бойчукізму» Михайло Бойчук; художник і графік Василь Седляр; художниця-графік, майстриня ксилографії Софія Налепинська-Бойчук та багато інших. 

Терор був спрямований на те, щоб залякати та стерти всіх цих людей з пам’яті нашого народу, заглушити їхні голоси, обірвати не лише їхні життя, але і їхній вплив на формування української ідентичності. 

Сьогодні очевидно: цей терор програв. Україна пам’ятає, цінує та пишається своїми великими, яких не знищив Великий терор. І сьогодні всі вони - разом з нами, а їхнє слово, мов зброя, разом із нами протистоїть російській агресії. 

Керівництву РФ, яке продовжує імперську політику Москви та сталінські методи терору, можемо відповісти словами Миколи Куліша: “Хочемо, щоб нація наша чужих чобіт не чистила. Пора! Вільними стати пора!” 

НКВС міг розстріляти Куліша в урочищі Сандармох, але не зміг заглушити його слова. Вони звучать, підкріплені силою української зброї, а наша нація - вільна та ніколи не чистиме московських чобіт.

Пам’ятаючи жертв Великого терору, боремося у сьогоденні задля перемоги над агресією, насильством та репресіями, захисту нашого народу від повторення Великого терору та інших страшних злочинів, скоєних проти українців у минулому. Висловлюємо солідарність з усіма народами, які постраждали від Великого терору та сталінських репресій.

У цей день нагадуємо про вимогу до Російської Федерації відкрити архіви та розсекретити правду про злочини радянського минулого, зокрема про звірства часів Великого терору. Імена катів і жертв мають бути відомі. Вимагаємо припинити переслідування дослідників сталінських репресій. Зокрема вимагаємо волі для російського історика Юрія Дмитрієва, який відкрив світові жахи Сандармоху, а зараз перебуває за гратами за сфальшованими звинуваченнями. 

Війна Москви проти правди продовжує найгірші традиції сталінських часів. Як і у випадку з Великим терором, ця політика зрештою має програти, правда - перемогти, а зло - бути покараним. Задля цього закликаємо міжнародну спільноту до єдності та спільних рішучих дій, посилення тиску на агресора, заверження війни та відновлення миру.