У ці дні відзначаємо 81 річницю розстрілу в урочищі Сандармох трьохсот найкращих представників української інтелігенції
Разом з ними була розстріляна культура європейської України, а наш цивілізаційний розвиток було відкинуто на десятиліття назад.
Рік тому у своїй статті, присвяченій 80-й річниці Сандармоху, я нарікав на те, що ця подія не знайшла належного відгуку в українському суспільстві і що ми досі не усвідомили глибину трагедії і масштабів утрати.
Сандармох, безперечно, має стати скорботним національними символом, нагадуванням і застереженням, що єднає і мобілізує на боротьбу. Ми зобов’язані повернути Сандармох в наші душі, так, як повернули Голодомор. І це не тільки моральний обов’язок перед загиблими. Було б великою помилкою вважати пам'ять про Сандармох просто даниною минулому, яке на практиці не стосується нашого сьогодення.
Стосується, і дуже сильно. Бо злочин Сандармоху триває і сьогодні. Полягає він в брутальних спробах убити чи хоча б підмінити пам'ять про Сандармох. А здійснюють його прямі ідеологічні нащадки катів з НКВД, які нині захопили владу в Росії.
Нинішній російський режим ще в 2016 році заарештував історика карельського відділення Меморіалу Юрія Дмитрієва, ученого-ентузіаста, який відшукав місце розстрілу в Сандармосі і зробив усе, щоб правду про цей злочин дізнався весь світ. Проте звинуватили його не в цьому, а у «виготовленні дитячої порнографії». Сфальсифікована справа розвалилася, але нещодавно проти нього висунули нові звинувачення і знову у педофілії. Знайомий почерк, чи не так? Мета ФСБ не просто заткнути рота непокірному історикові, але й зганьбити його особисто, а разом із ним і його справу.
Паралельно із цим російські експерти з пропагандистських спецоперацій запустили дезінформацію, нібито в Сандормосі «фінські окупанти» розстрілювали радянських військовополонених. Хоча ніяких документальних підтверджень немає, 26 серпня цього року так звана експедиція Російського військово-історичного товариства за підтримки Міністерства оборони РФ розпочала свої розкопки в урочищі. Фахівців-істориків та членів Меморіалу військові до робіт не допустили. Мета спецоперації зрозуміла – перетворити Сандармох на меморіал Червоної армії, а пам'ять про жертв сталінського терору затерти й витіснити з суспільної свідомості.
Отже, Сандармох не в минулому, сьогодні він став частиною гібридної війни, якою Москва супроводжує агресію проти України.
Без відродження культу Сталіна, без замовчування правди про злочини своїх попередників нинішні російські керівники не зможуть гарантувати собі збереження безроздільної влади й безкарного продовження своєї параноїдальної політики. Єдине, в чому вони могли б звинуватити Сталіна, так це в тому, що не він не встиг довести свою чорну справу до кінця.
Маємо чітко розуміти, що метою російської агресії проти України в 2014 році був не Крим, не Донецьк та Луганськ і навіть не створення Новоросії. Метою було повне знищення держави Україна. Не сумніваюся, остаточне вирішення питання «українського націоналізму» також входило в плани Кремля. Про це свідчить, зокрема, типово НКВДистський терор, який окупанти нині здійснюють в Криму та на Донбасі.
Інколи деякі європейські політики запитують мене, заради чого ми ведемо боротьбу і чи не краще було б прийти до такого-сякого компромісу і «зовсім трошки» поступитися незалежністю. У відповідь я серед іншого нагадую їм і про сталінські репресії. Коли долю України вирішують не українці, це спричинює проблеми. Коли ж її долю вирішує Росія – це національна катастрофа. Тому ми не в праві забувати трагедію Сандармоху. Тому в нас немає іншого виходу, окрім як перемогти. Слава Україні! Героям слава!
НВ,