Цими днями вшановуємо пам’ять українців, які у 1944–1951 роках були примусово позбавлені своїх домівок, рідної землі та звичного середовища життя внаслідок депортацій із Закерзоння. За лічені роки сотні тисяч людей пережили насильницьке переселення, розрив родинних і громадських зв’язків та втрату малої батьківщини.

9 вересня 1944 року було укладено угоду про так званий «взаємний обмін населенням» між УРСР і Польським комітетом національного визволення. За цією домовленістю у 1944–1946 роках близько 482 тисяч українців були примусово переселені до УРСР. Такі переселення супроводжувалися репресіями, терором, конфіскацією майна та системним обмеженням прав людей, які не мали можливості вільно визначати власну долю.

Трагедія не завершилася на цьому. У 1947 році під час акції «Вісла» ще від 137 до 150 тисяч українців були силоміць виселені зі своїх етнічних територій та розпорошені в північних і західних районах Польщі. Наступні рішення 1948 та 1951 років також призвели до нових переселень українців.

Йдеться не лише про статистику. За кожною цифрою — окрема людська доля, родина, яка залишила свій дім, громада, позбавлена звичного укладу життя, і покоління, для яких слово «батьківщина» назавжди було пов’язане із втраченим місцем народження. Загалом упродовж 1944–1951 років із Лемківщини, Надсяння, Холмщини, Південного Підляшшя, Любачівщини та Західної Бойківщини було примусово виселено близько 670 тисяч українців.

Україна зберігає пам’ять про жертв цих депортацій не для того, щоб поглиблювати історичні суперечності, а щоб повернути людський вимір подіям, які надто довго розглядалися лише крізь призму політичних рішень минулого. Пам’ять про примусові переселення українців є важливою частиною нашої історичної пам’яті та має посідати належне місце у вивченні спільної українсько-польської історії.

Чесне ставлення до минулого не створює відстані між народами — натомість воно дає їм можливість краще зрозуміти пережите одне одним. Вшановуючи пам’ять жертв депортацій, ми вкотре нагадуємо: право людини на дім, ідентичність та пам’ять не може бути скасоване політичними рішеннями. Повага до правди та пам’яті кожної громади є основою взаємної довіри і добросусідства.