Пане Президенте,
Члени Ради,
Шановні глави держав,
Колеги,
Це вже п’ята сесія Генеральної Асамблеї від початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну і тринадцята — відтоді, як Путін розпочав цю війну. Це найдовша, найбільш руйнівна і найнебезпечніша війна в Європі з часів Другої світової війни.
У цій Раді прозвучало вже багато промов. Багато правильних слів. Але війна триває.
Я не хочу виголошувати ще одну промову, яка не зупинить війну. Досить промов. Досить порушених обіцянок. Досить імітації дипломатії. Досить. Ця війна має припинитися. Україна хоче завершити її зараз — не потім. Ми готові до повного і безумовного припинення вогню. Готові до припинення вогню щодо енергетики та продовольства. Готові зупинитися тут і зараз.
Не ми розпочали цю війну. На нас напали. Ми продовжуємо боротися, захищаючи свій дім.
Скажу більше. У цій Раді п’ятнадцять членів. Чотирнадцять із них у той чи інший спосіб підтримують негайне припинення вогню. Серед них — чотири постійні члени Ради. Серед них — Сполучені Штати та Китай. Лише одна держава блокує припинення бойових дій. І це сам агресор. Росія накладає вето не лише на припинення вогню. Росія накладає вето на мир. Путін міг завершити цю війну вже давно. Але щодня він обирає ескалацію.
І я хочу чітко заявити: якщо ми не змусимо Росію погодитися на припинення вогню зараз, попереду на нас чекатиме ще більша ескалація, спричинена Росією.
Цю Раду було створено на попелищі найбільш руйнівної війни в історії людства. Її фундамент стоїть на вісімдесяти мільйонах могил. Невже ми забули? Її створили, щоб Друга світова війна стала також останньою світовою війною. Але сьогодні ми як ніколи близькі до нової глобальної катастрофи — тому що Путін не відмовляється від свого плану знищити Україну за будь-яку ціну.
Це не українська війна. І навіть не європейська. Це глобальна загроза. Запобігання найгіршому сценарію залежить від кожного в цій залі — і далеко за її межами.
Колеги,
Нікому не потрібна ще одна промова, яка не зупинить війну. Натомість поставмо запитання, які спонукають до дій.
Перше: чому ця війна стосується кожного. Друге: чому її не можна нормалізувати. Третє: чому її не можна зупинити умиротворенням.
По-перше, кожен, хто каже: «Це не наша війна», — помиляється. Це війна, яка стосується всіх, тому що її наслідки відчувають усюди.
Коли Росія вперше заблокувала українські порти чотири роки тому, світові ціни на продовольство зросли на 25%. Найбільше постраждали Африка, Азія та Близький Схід.
Просто зараз, через відмову Путіна завершити цю війну, Чорне море знову заблоковане. 400 мільйонів людей, які залежать від українського зерна, не отримують його. 11 мільйонів тонн можуть бути втрачені. Наслідки триватимуть багато років, якщо ми не відновимо свободу судноплавства вже зараз.
По всій Африці Росія вербує молодих людей до своєї армії, заманюючи їх фальшивими пропозиціями роботи та стипендій. Ми встановили факти щодо щонайменше трьох тисяч найманців із 37 африканських країн у складі російської армії. І це лише задокументовані випадки. Провівши свої постановочні вибори, Путін тепер планує нову мобілізацію всередині своєї країни, а також ще агресивніший рекрутинг в Африці, на Близькому Сході, в Азії та Латинській Америці.
На Близькому Сході Іран та його союзники — «Хезболла», ХАМАС і хусити — з кожним днем поводяться дедалі зухваліше. Москва підтримує Тегеран зброєю, технологіями та розвідданими. Хаос і високі ціни на нафту в регіоні вигідні Росії — і її воєнному бюджету.
В Азії Росія безпосередньо втягує Північну Корею в цю війну, дестабілізуючи Корейський півострів. Уже було відправлено щонайменше двадцять тисяч військовослужбовців з КНДР. Цього року може бути відправлено ще багато тисяч, якщо Путін не зупиниться.
Кім отримує взамін технології, навчання, ресурси — зокрема операторів дронів, підготовлених Росією. Немає жодних гарантій, що він не використає їх для дестабілізації Корейського півострова та всього Індо-Тихоокеанського регіону.
У Центральній Азії та на Південному Кавказі Росія використовує економічний тиск та шантаж, дестабілізує держави, вербує їхніх громадян і наражає їхні економіки на ризик вторинних санкцій.
У Латинській Америці ця війна означає посилення хижацького російського рекрутингу та державної пропаганди, що розколює суспільства.
Навіть у Європі деякі політики досі кажуть: «Це не наша війна». Вони, мабуть, сліпі. Росія вже веде війну проти Європи — підпали, убивства, кібератаки, дезінформація, втручання у вибори, використання енергетики, продовольства та міграції як зброї, дрони й ракети, що залітають у повітряний простір НАТО. Це не «гібридна» війна. Час забути це слово. Війна Росії проти Європи вже не є гібридною.
Замість того щоб гарантувати мир, Росія поширює війну. І це проблема для кожного.
По-друге, цю війну не можна нормалізувати.
Звикання до жахливих заголовків не робить їх менш трагічними. Світ не повинен звикати до цієї війни.
Візьмімо лише одне місто — Олешки та Олешківську громаду на окупованому лівобережжі Дніпра. Вони фактично в облозі. Продовольство, ліки, електроенергія, газ — усе відрізане. З наближенням зими Росія свідомо робить життя там неможливим. Вона прирікає людей на голодну смерть. Жодна країна, жодна міжнародна організація не може дістатися до цих людей. Щодня в них закінчуються їжа, вода та всі інші ресурси, необхідні для життя.
Світ справедливо засуджував блокаду Ленінграда нацистами. Сьогодні Росія застосовує ті самі методи проти українців. Кремль відтворює злочини минулого.
І ця політика перегукується з іще давнішою раною — геноцидом Голодомору, коли радянський режим навмисно заморив голодом мільйони українців. Тоді голод був зброєю Кремля. Він залишається її зброєю і сьогодні.
Одна з мешканок Олешок на ім’я Аля виживає лише на чаї з медом. Востаннє продукти до її міста доставляли ще до початку літа. Це не недбалість — спостерігачі ОБСЄ називають це навмисно створеною блокадою. Росія не дозволяє людям виїхати, тому що використовує їх як живий щит.
Якщо ви запам’ятаєте лише одне з цієї зустрічі — запам’ятайте Олешки. Почуйте їхній крик про допомогу. Вимагайте від Росії відкрити гуманітарні коридори. Москва є єдиною причиною цієї катастрофи і єдиною перешкодою для її припинення.
Олешки — лише один із багатьох жахів. У першій половині цього року загинуло більше українських цивільних, ніж за будь-який аналогічний період протягом останніх чотирьох років. І кожен місяць бив цей трагічний рекорд. Російські сили вчинили майже 900 задокументованих актів сексуального насильства щодо українських цивільних і військовополонених. 16 жертв — діти. Деяким було лише 4 роки. Це не можна нормалізувати.
По-третє, цю війну не можна зупинити умиротворенням. Це не Рада Безкарності ООН. Хоча Росія дуже хотіла б, щоб це було саме так.
Дозвольте нагадати, що Росія незаконно займає місце Радянського Союзу за цим столом. Агресор має бути усунутий з-за цього столу.
Місія цієї Ради — підтримувати мир і безпеку.
Якщо Росія накладає вето на мир, ми повинні накласти вето на російську війну.
Це означає конкретні кроки: активізувати дипломатію задля завершення цієї війни. Вимагати від Росії погодитися на припинення вогню. Перекрити ресурси, які живлять її терор. Посилити санкції. Позбавити Росію доступу до технологій. Викривати її рекрутинг, дезінформацію та дестабілізаційні дії. Надати Україні все необхідне для захисту наших людей узимку. Допомогти нам повернути додому викрадених дітей. Долучитися до нашої боротьби за притягнення винних до відповідальності.
Кожна країна, яка відмовляється підтримувати російську війну, може зробити свій внесок у мир. Дійте зараз.
Росія ніколи не є настільки сильною, якою хоче здаватися. І ніколи не є настільки слабкою, якою ми хотіли б її бачити. Росія більше не є глобальною силою. Вона стала глобальною проблемою. І ця проблема потребує глобального вирішення.
Пане Президенте, російський представник виступав за цим столом. Я пересилив себе, щоб вислухати його нудні казки та маніпуляції. Лише для того щоб переконатися, що вони не змінилися. Одна фраза сказала все. Я цитую його: «Ми не збираємося припиняти нашу спеціальну воєнну операцію». Він навів багато причин, чому Росія продовжує цю війну.
Він звинувачуватив Україну, Сполучені Штати, Захід, НАТО. Кого завгодно, тільки не Путіна. І навіть спробує представити Росію жертвою. Але натомість уважно послухайте те, чого він не скаже.
Я знаю щонайменше три запитання, на які він не відповість.
Перше: чому ваш президент не сяде за стіл переговорів із нашим президентом, щоб завершити цю війну зараз?
Друге: у серпні ви втратили десятки тисяч солдатів, щоб захопити кілька квадратних кілометрів. За що вони загинули?
Третє: ви хотіли взяти Київ за три дні. Як так сталося, що через чотири роки горить Москва?
Мовчання буде його єдиною чесною відповіддю.
Ми повинні зупинити цю війну зараз. Перш ніж Путін увійде до вашого дому. Він уже стоїть на порозі.
Дякую, пане Президенте.